Москва Ординська. Книга друга - Володимир Броніславович Бєлінський

16 сентября Паша и Хан стали ниже Астрахани, на Городище, где была, как вероятно, столица Казарская. Тут ждали их наши изменники Астраханские с судами и Ногаи с дружественными уверениями: Касим, велев Ногаям прикочевать к Волге, начал строить новую крепость на Городище, и Турки, к изумлению своему, узнали, что Паша намерен зимовать под Астраханью… Ропот обратился в мятеж, когда услышали турки, что Хан по совершении крепости должен возвратиться в Тавриду, они решительно объявили, что никто из них не останется зимовать… Еще Касим упорствовал, грозил: но вдруг 26 Сентября зажег сделанные им деревянные украплення и вместе с Ханом удалился от Астрахани…»[18, т. IX, с. 70–71].

Жодної сутички між московитами та Османами не відбулося. Турецький паша Касим не мав намірів брати штурмом надзвичайно маленьке містечко Астрахань, де сидів невеликий московський гарнізон. В цьому не було потреби. Пропоную проаналізувати текст М. М. Карамзіна, який ще на початку XIX століття пройшов потрійну цензуру. Хоча той текст дещо хвалькуватий, але жодним словом не згадує про «доблесну битву» московитів з турками. То вже брехня наступних поколінь великоросів.

Що ж відбувалося насправді?

Турецький султан, бажаючи з півночі нанести удар по персах та закріпити свою гегемонію в Середній Азії, дав наказ з’єднати каналом Дон з Волгою, аби наступного року направити до Астрахані велику військову армаду. Він наказав це вчинити своєму війську, бо Кримський хан вважав це неможливим і відмовляв султана від цього наміру ще в Стамбулі. Коли турецький паша Касим переконався, що будівництво каналу затягнеться на десятки років, він відправив кораблі з важкими гарматами назад у Ростов. Там дислокувався великий турецький гарнізон. Сам же на чолі свого 17–тисячного війська та 50–тисячного війська Кримського хана рушив до Астрахані.

Астрахань у 1569 році — невелике військове поселення, де був розташований московський гарнізон для залякування ногайських кочівників та подальшої московської експансії.

Ми пам’ятаємо, що 1554 року, за свідченням російського академіка С. Гмеліна, стара велика Астрахань була московитами зруйнована вщент і, за наказом того ж Івана IV, почала будуватись на новому місці. За 15 років нова Астрахань тільки починала спинатись на ноги. Звичайно, у ній ніде було розмістити 17–ти сячний турецький гарнізон, а тим більше — 50–тисячне кримське військо. Ось чому було прийнято рішення — будувати ще одну Астрахань для постійного перебування турецького війська. Зверніть увагу, нове місто допомагала будувати Велика Ногайська Орда, яка прикочувала до берегів Волги.

Отож загальні військові сили, які могли завдати удару по московських, що сиділи в Астрахані, складали більше 200 тисяч.

Відчуваєте московську брехню про так звану «астраханську битву 1569 року»?

Як бачимо, московити зовсім не думали, що писали. У 1569 році московське астраханське військо було невід’ємною складовою частиною троїстого союзу — Османів, Криму та Москви.

Кримський хан досить хитро скористався астраханською турецькою невдачею, зваливши її на московитів та важкі умови. Певно, намагався вигородити пашу Касима. Мовляв, якби московити бажали, вони протягом 15 років могли побудувати приміщення не тільки для себе, але й для турків і кримських та тарів, враховуючи, що розмови про залучення Московії до війни з Персією точилися у Стамбулі постійно.

Саме про такий варіант свідчать подальші події. Ось вони:

1. Касим–пашу в Стамбулі не покарали за невдалий астраханський похід. Про що повідомив М. М. Карамзін у книзі. А Кримському ханові взагалі вдалося переконати султана в недоцільності повторення походу.

2. Кримському хану та Касим–Паші вдалося переконати Турецького султана в нелояльній поведінці Московського князя Івана IV до вказівок Османів. Про це свідчить надання дозволу Кримському ханові покарати Івана IV. Без дозволу Турецького султана Кримський хан Давлет–Гірей не міг завдати удару по Москві.

3. Удар Кримського хана стотисячною армадою у 1571 році по Москві. Хан давно був незадоволений вчинками Івана IV. Особливо зачепило рішення Івана IV (Грозного) проголосити себе царем, шо автоматично зрівнювало його із Кримським ханом за титулами.

Цього Давлет–Гірей допустити не міг.

2

Як писав М. М. Карамзін, «Следуя правилу не умножать врагов России (Московії. — В. Б.), Иоанн хотел отвратить новую, бесполезную войну с Султаном, коего добрая к нам приязнь могла обуздать Хана; для того (в 1570 году) дворянин Новосильцов ездил в Константинополь поздравить Селима с воцарением» [18, т. IX, с. 96].

Отож ніякої війни у 1569 році між Московією і Османською імперією не було. Московська вигадка про «славетну перемогу над турками під Астраханню» є звичайним «доважком брехні» російської історичної науки.

Але конфлікт через Астрахань виник. Турція і Крим зрозуміли поведінку московської влади: винищувати старі золотоордин ські центри (міста) і насаджувати свої — православні. Московії не було ніякої потреби знищувати стару Астрахань, де можна було розташувати не один десяток тисяч турецького війська в лояльному до нього мусульманському середовищі. Але стара Астрахань була вщент зруйнована, а мусульманське населення, переважно мангити, стало знову кочівниками. Нова Астрахань будувалась московитами на новому місці і, на початку, у ній не було місця для простого мусульманського люду.

І султан, і Кримський хан зрозуміли стратегічну лінію мос ковитів. Тому Іванові IV (Грозному), за словами того ж таки М. М. Карамзіна, було запропоновано або повернути Астрахань та Казань, «или того, чтобы Иоанн, владея ими, признал себя данником Оттоманской Империи» [18, т. IX, с. 96].

Тут скоріше мова йшла не про «данника Оттоманской Империи», а про васала, бо Москва на ті роки була «данником Крымского хана». М. М. Карамзін цю нісенітницю написав свідомо, аби збити нас. Скоріше за все, Московія не одразу погодилася стати «васалом Оттоманской Империи». Тому «…Хан, возбуждаемый Турками, готовится к войне с нами (московитами. — В. Б.)» [18, т. IX, с. 96].

Вже навесні 1571 року Кримський хан Девлет–Гірей завдав страшного удару по Московії. Звичайно, Девлет–Гірей виконував не тільки вказівку Стамбула, але й мав свої особисті відносини з Іваном IV (Грозним). Ми на це ще звернемо увагу.

«Хан, вооружив всех своих Улусников, тысяч сто или более, с необыкновенною скоростию вступил в южные пределы России (Московії. — В. Б.)… Хан обошел их (московитів на берегах Оки. — В. Б.) и другим путем приблизился к Серпухову, где был сам Иоанн с Опричниною. Требовалось решительности, великодушия; Царь бежал!.. В