Москва Ординська. Книга друга - Володимир Броніславович Бєлінський

По–друге, дієвим агресором проти Великого Литовсько–Руського князівства залишилось після 1522 року тільки Кримське ханство. Татари постійно наносили удари по Україні–Русі:

— у 1524 році спалили передмістя Львова,

— у 1526–1527 роках здійснили напад на Волинь і Полісся,

— у 1528 році напали на околиці Кам’янця–Подільського,

— у 1534 році розорили Волинь,

— у 1538 році напали на Київське воєводство.

Та кожного разу татари отримували гідну відсіч. Іноді їх громили вщент, як було у 1527 році під Каневом, чи у 1538 році на Київщині.

Було абсолютно очевидно, що виведення Московії, хоча й тимчасове, з війни на західному фронті Європи різко зменшило сили Османської імперії та Криму. 1 хоча кримські хани на це явище не звертали уваги, будучи зацікавленими у послабленні Московії, та військова еліта Османської імперії на ці факти дивилася стурбовано. Особливо після погрому військом Великого Литовсько–Руського князівства московитів у так званій «Старо дубській війні» 1534–1537 років.

Не маючи підтримки татарів, Московія почала втрачати на Сіверщині міста. Впали: Гомель, Стародуб, Почеп, Родогощ.

Під загрозою опинився весь регіон.

ЧАСТИНА П’ЯТА

ПЕРШІ РОКИ МОСКОВСЬКОГО ЦАРСТВА

1

На 30–ті роки XVI століття припадає смерть онука Улу–Мухаммеда — Московського князя Василя III (1533). Спадкоємцеві Московського князя у 1533 році було тільки 3 роки, тому правила князівством дружина Василя III Олена та боярська дума з наближених до влади осіб.

Що цікаво: хоча у війні за Сіверщину 1534–1537 років під час військових дій між Великим Литовсько–Руським князівством і Московією, у якій остання зазнала нищівної поразки і втратила Гомель, Стародуб, Почеп, Радогощ і навколишні землі, та Кримський хан не дозволив Литві відібрати у Москви ті території і приєднати їх до себе. Можливо, Кримський хан і погодився б на вимогу Литовського князя, але категорично проти такого рішення була Османська імперія. Як би не гризлися у ті роки Крим з Москвою, та в тяжкі часи хани завжди ставали на захист Московії. Звичайно, московська так звана історична наука про те воліла мовчати.

Може виникнути запитання: як Московському князівству вдалося закріпити за собою та освоїти землі від Волоколамська, Малоярославця, Кашири і Тули до Велижа, Брянська, Стародуба, Рильська?

Головним критерієм утримання тих земель за Москвою був ярлик, виданий Кримським ханом Московському князю на землі (удільні улуси), і друге — політика московських князів щодо земель. Москва і фактично заселила ті земелі татарськими родами з глибинних районів держави. Одночасно з вихрещеними татарами, вороже налаштованими до кримських Ширинів, на ті землі переселялись нові володарі улусів (удільних князівств) із вірних московитам Чин гісидів, як правило, вихрещених у православну віру.

Іван IV вступив на князівство у 1547 році. Так подає тогочасні події російська історіографія. Вона ж повідомляє, що у березні 1549 року помер Казанський цар Сафа–Гірей. Звичайно, Москва того ж таки року вирішила посадити на Казанський царський трон свого ставленика — нащадка із роду Тохтамиша, Касимовського царя Шах–Алі. Вони вже намагалися посадити на казанський трон Шах–Алі у 1519 році, та змушені були відмовитись від свого наміру після удару Кримського хана по Москві у 1521 році.

Москва, апелюючи до кримських ханів та Османів, пояснювала свої дії з Шах–Алі як потребу залучити до протистояння з Польщею і Великим Литовсько–Руським князівством сили Казанського та Астраханського царств. Хоча ми пам’ятаємо, що турки обидва царства з 1524 року взяли під свою опіку. Тому, поза всяким сумнівом, Турецький султан став на бік Криму і Казані. М. М. Карамзін навів частину листа султана до Ногайського мурзи Юсуфа (Малої Орди):

«Отдаление мешает мне помогать Азову и Казани. Заключите союз с Ханом Крымским. Я велел ему отпустить всех Астраханских жителей в их отечество, мною восстановляемое. Немедленно пришлю туда и Царя; дам Главу и Казани из рода Гиреев; а до того времени будьте ее защитниками» [18, т. VIII, с. 203].

Тому Кримський хан Давлет–Гірей навесні 1552 року, разом із турецькими яничарами рушив військовим походом на Москву, аби упокорити нового московського князя. Та дійшов тільки до Тули, а далі похід на Москву зупинився.

Не будемо переповідати події за описом московитів. Вони повністю перекручені та спотворені. А головне, подані таким чином, немовби Кримський хан і турецький командувач допоміжного корпусу були цілковито недолугими людьми.

Що ж відбулося насправді?

Московський князь Іван IV, перебуваючи 21 червня 1552 року в Коломні, отримав від тульського воєводи такого листа: «Хан здесь… — имеет много пушек и Янычар Султанских» [18, т. VIII, с. 206].

А було от що.

«Хан отложил приступ (на Тулу. — В. Б.) до следующего утра, а ночью удалился» [18, т. VIII, с. 206].

Московський князь Іван IV повернувся з Кашири до Коло мни, де був до 3 липня, а далі зі своїм військом рушив на Казань. В кінці літа пішов на Казань, аби восени, під дощами, штурмувати її. Що ж спонукало до такого рішення?

За описом подій складається така картина. Вирушаючи на Москву, Давлет–Гірей з турками хотіли покарати Івана IV за посягання на казанський царський трон, та під Тулою отримали звістку, що Іван III відкликав з Казані свого сателіта Шах–Алі, тоді як казанські татарські роди закликали на царський престол ногайського царевича Едігера. Едігер прибув до Казані, де його проголосилиКазанським царем.

Отож Кримським ханом і представником турецького султана було прийнято рішення покарати Казанське і Астраханське царства (Едійгер походив з Астрахані) і передати їх під владу Московського князя. З 22 червня до 3 липня проходили переговори, під час яких Московський Князь Шертною грамотою зобов’язався після підкорення Казані та Астрахані розпочати воєнні дії на Західному фронті, що він і зробив після завоювання Астрахані у 1556 році.

Саме про такий перебіг подій свідчить той факт, що військо Криму та Туреччини влітку 1552 року не пішло з Тули на Москву, а головне, не надало допомоги Казані. Тобто не виконало вказівки Султана про надання Казані допомоги, і Кримський хан не був за це покараний. Отже, це рішення султана було скасовано.

Крим і Турція в подальші роки могли будь–коли відібрати Казань та Астрахань у Московії, та не вчинили цього. Що свідчить про узгодження їхніх дій з Московією.

Автор детально описав діяльність Івана IV (Грозного) у книзі «Країна Моксель, або Московія». Тому повертатися до цієї теми недоцільно. Звернемось до прихованих