Загублений світ - Майкл Крайтон

— Як довго?

— Думаю, що на кілька хвилин, але…

— Як він працює? — сказала вона, крутячи циліндр у руці. На кінці був ковпачок з чекою. Вона почала тягнути її, щоб глянути на механізм.

— Ні! — зупинив її Малкольм. — Вона саме так і працює. Витягуєш чеку і кидаєш. Газ виходить за три секунди.

— Добре, — відповіла вона й швидко запакувала аптечку, кинувши всередину шприц.

— Що ти робиш? — стривожено запитав Малкольм.

— Ми забираємося звідси, — сказала вона, рухаючись до дверей. Малкольм зітхнув.

— Як добре мати вдома чоловіка,[30]— сказав він.

Циліндр полетів надвір, крутячись у місячному світлі. Раптори були у п’яти ярдах від трейлера, скупчившись біля мотоцикла. Одна з тварин підняла голову і побачила циліндр, що впав у траву за кілька ярдів від неї.

Сара в очікуванні стала біля дверей.

Нічого не трапилося.

Жодного вибуху.

Нічого.

— Іяне! Він не спрацював.

Один раптор з цікавістю пострибав туди, де приземлився циліндр. Він пригнувся, а коли підняв голову, вони побачили, як циліндр виблискує в його зубах. Вона зітхнула:

— Він не спрацював.

— О, не зважайте, — спокійно відказав Малкольм.

Раптор захитав головою, вгризаючись у циліндр.

— Що ж нам тепер робити? — спитала Келлі.

Пролунав гучний вибух і галявину вкрила хмара білого диму. Раптори зникли всередині.

Гардінг швидко зачинила двері.

— Що тепер? — спитала Келлі.

Разом із Малкольмом, який спирався на її плече, вони у темряві рухалися через галявину. Хмара газу розсіялася за кілька хвилин до того, як вони вийшли. Перший раптор, якого вони побачили у траві, лежав на боці з розплющеними очима, абсолютно нерухомий. Але він не був мертвим: Гардінг бачила стабільний пульс на його шиї. Тварина була просто паралізованою. Вона запитала Малкольма:

— Як довго це триватиме?

— Уявлення не маю, — відповів Малкольм. — Вітер сильний?

— Немає ніякого вітру, Іяне.

— Тоді трохи протриває.

Вони рушили вперед. Тепер всі раптори валялися навколо них. Тепер вони переступали через їхні тіла, вдихаючи запах гнилого м’яса, що йшов від хижаків. Один з рапторів звалився поперек мотоцикла. Вона опустила Малкольма на землю, де він присів, зітхаючи. За мить він почав співати:

— Я хочу в край бавовни, де ще не забули старі часи, озирнись…[31]

Гардінг смикнула мотоцикл за кермо, намагаючись витягнути його з-під раптора. Тварина була занадто важкою.

— Дай я спробую, — сказала Келлі і потягнула кермо. Гардінг пішла вперед. Не вагаючись, вона нахилилася і схопила раптора за шию, потягнувши його вгору. Вона відчула хвилю відрази. Гаряча луската шкіра подряпала її руки та плечі. Вона крекнула, з усіх сил тягнучи тушу назад.

— На землю Діксі… бум-бум-бум… жити та померти в Діксі…

— Ну як, вийшло? — спитала вона Келлі.

— Ще ні,— відповіла та, тягнучи кермо.

Обличчя Гардінг було в кількох дюймах від голови та пащі велоцираптора. Голова моталася туди-сюди, коли вона смикала динозавра. Просто на неї невидючим поглядом дивилося одне з очей раптора. Гардінг смикнула тушу, намагаючись підняти її вище.

— Майже, — сказала Келлі.

Гардінг застогнала, піднімаючи раптора.

Око кліпнуло.

Перелякана Гардінг кинула тварину. Якраз в цей момент Келлі витягнула з-під раптора мотоцикл.

— Вийшло!

— Навколо… навколо… південь… у Діксі…

Гардінг обійшла раптора. Тепер сіпнулася велика нога. І почали рухатися його груди.

— Поїхали, — сказала вона. — Іяне, ти сідай за мною. Келлі, ти попереду.

— Навколо… навколо… південь.

— Поїхали, — сказала Гардінг, влізаючи на мотоцикл. Вона не зводила очей з раптора. Його голова смикнулася, наче в судомах. Око ще раз кліпнуло. Він явно вже прокидався. — Поїхали, мерщій!

Селище

Сара з’їжджала вниз схилом до робітничого селища. Дивлячись повз Келлі, вона помітила на стоянці біля крамниці «Джип», що стояв поблизу бензоколонок. Вона загальмувала, і всі злізли з мотоцикла в місячному світлі. Келлі відчинила двері крамниці і допомогла Малкольму зайти всередину. Сара закотила мотоцикл і зачинила двері.

— Доку? — гукнула вона.

— Ми тут, — відповів Торн. — Разом з Арбі.

У місячному світлі, що пробивалося крізь вікна, вона побачила, що всередині все дуже схоже на закинуту придорожну крамничку. Холодильник зі скляною вітриною, де стояли безалкогольні напої у потемнілих від цвілі банках. Поруч на дротяному стелажі лежали шоколадні батончики та бісквіти «Твінкі» — їхні обгортки вкрилися зеленими плямами та кишіли личинками. На сусідньому журнальному стелажі у преси поскручувалися сторінки; було видно, що заголовкам вже по п’ять років.

Уздовж однієї стіни тягнулися полиці з основними товарами: зубна паста, аспірин, лосьйон, шампунь, гребінці і щітки. Поруч були стійки з одягом, футболками, шортами, тенісними ракетками, купальними костюмами і трохи сувенірів: брелки, попільнички, склянки.

У центрі кімнати був маленький острів з касовим комп’ютером, мікрохвильовою піччю і кавоваркою. Дверцята мікрохвильовки були широко відчинені — якась тварина звила всередині гніздечко. Кавоварка була зламана і заросла павутинням.

— Що за безлад, — сказав Малкольм.

— Як на мене, все має чудовий вигляд, — сказала Сара Гардінг. Усі вікна були заґратовані. Стіни здавалися достатньо міцними. Консервовані товари все ще можна їсти. Вона побачила табличку з написом «Туалет» — отже, там, можливо, і сантехніка є. Тут має бути безпечно, — принаймні, якийсь час.

Вона допомогла Малкольмові лягти на підлогу. Потім підійшла до Торна та Левіна, які возилися з Арбі.

— Я принесла аптечку, — сказала вона. — Як він?

— Багато синців, — сказав Торн. — Є порізи. Але нічого не зламано. У голови поганий вигляд.

— Все болить, — сказав Арбі.— Навіть рот.

— Хтось бачить, чи є тут світло? — сказала Сара. — Дай-но я на тебе гляну, Арбі. Що ж, тобі вибили пару зубів, тому рот і болить. Але це можна виправити. Поріз на голові теж не такий вже й жахливий. — Вона протерла його начисто марлею і повернулася до Торна. — Як довго ще чекати гвинтокрила?

Торн глянув на годинник.

— Дві години.

— Де він має приземлитися?

— На майданчику у кількох милях звідси.

Вона кивнула, клопочучись біля Арбі.

— Добре. Отже, в нас дві години, щоб дістатися майданчика.

— Як ми це зробимо? — спитала Келлі.— У нас закінчився бензин.

— Не переживай, — заспокоїла її Сара. — Ми щось вигадаємо. Все буде добре.

— Ти завжди так кажеш, — відповіла Келлі.

— Бо це завжди правда, — сказала Сара. — Добре, Арбі, мені потрібно, щоб ти мені допоміг. Я всаджу тебе і зніму твою сорочку…

Торн з Левіном відійшли вбік. В Левіна були дикі очі, його всього трусило. Схоже, поїздка у «Джипі» доконала його.

— Що вона верзе? — вигукнув він. — Ми тут у пастці! У пастці! — У його голосі з’явилися істеричні нотки. — Ми нікуди не можемо піти. Нічого не можемо