Українська література » Наука, Освіта » Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм

Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм

Читаємо онлайн Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм
у пошуці потрібного слова. Ось простий приклад: якщо зі словом «аспірин» у свідомості зринає по­няття «головний біль», то це, вочевидь, є логічна асоціація, більш-менш узвичаєна і загальноприйнята. Якщо ж сло­ва «головний біль» у мене викликають такі асоціації, як «стрес» або «гнів», то причина в тому, що, розмірковуючи над цим станом самопочуття, я інтуїтивно осягнув його справжні причини. Такий тип згадки являє собою акт продуктивного мислення. Вражаючим прикладом цього типу живої згадки є метод вільних асоціацій, запропоно­ваний Фрейдом.

Люди, які не надто схильні до збереження інформа­ції, можуть пересвідчитися в тому, що пам'ять працюва­тиме набагато краще, якщо відчувати сильний і безпосе­редній інтерес. Наприклад, окремі особи згадували слова давно забутої ними іноземної мови, коли життєва необхід­ність того від них вимагала. Можу засвідчити, що я хоч не володію достатньо доброю пам'яттю, але здатен пригадати зміст сну свого пацієнта, який я аналізував два тижні тому чи навіть і п'ять років тому, якщо доводилося знову зустрі­тися з ним особисто і зосередитися на його особі. Дарма що за кілька хвилин перед тим я був геть неспроможний пригадати той сон — у цьому не було нагальної потреби.

Згадування за принципом буття передбачає від­творення в пам'яті того, що людина колись бачила або чула. Ми самі можемо відчути таке продуктивне відновлення в пам'яті, якщо спробуємо уявити побачене десь обличчя або якийсь краєвид. Згадка не відновиться вмить, негай­но; нам треба подумки відтворити цей предмет, нібито оживити його у свідомості. Таке відновлення в пам'яті не завжди дається легко; для повного й точного відтворення обличчя або краєвиду свого часу ми мусили б споглядати його досить пильно. Коли таке згадування відбувається, та людина, чиє лице ми згадуємо, постає перед нами на­стільки живою, а краєвид — настільки виразним, наче ця постать або цей пейзаж цієї миті фізично присутні перед нами.

Прикладом того, як саме відбувається згадування обличчя чи пейзажу за принципом володіння, може стати манера багатьох людей розглядати світлини. Фотокартка править людям лиш допоміжним засобом для розпізнавайня особи чи місця, викликаючи зазвичай реакцію: «Так, це він» або «Так, мені тут доводилося бувати». Для більшості людей фотографія стає відчуженою пам'яттю.

Згадування, доручене паперу, є іншою формою від­чуженої пам'яті. Нотуючи те, що я бажаю запам'ятати, я набуваю впевненості, що володію інформацією, і тому не роблю спроб утримати її у власній голові. Я впевнений у своїй власності, але лише доти, доки не загублю нотатки, бо тоді я втрачаю і пам'ять про цю інформацію. Я втрачаю також здатність до стійкого запам'ятовування, бо мій банк пам'яті перетворився на екстерналізовану у вигляді нота­ток частину мене самого.

Враховуючи неймовірні обсяги інформації, які су­часна людина вимушена тримати в пам'яті, неминучим стає такий спосіб зберігання певної частини цього масиву, як записи, замітки, книги тощо. Але тенденція відмови від запам'ятовування шириться непропорційно. Спостерігаю­чи за собою, легко переконуємося в тому, що при веден­ні записів здатність до запам'ятовування знижується. Тут нам мають стати в пригоді кілька типових прикладів.

Щодня в магазині ми можемо спостерігати, зокрема, такий. Щоб елементарно скласти дві чи три цифри, прода­вець застосовує калькулятор, замість того щоб порахувати про себе. Або звернімося до навчального процесу. Викла­дачам добре відомо, що студенти, які ретельно записують кожну фразу, навряд чи зрозуміють і запам'ятають лекцію краще, ніж ті, що покладаються на власні здібності і при­наймні здатні затямити головне. Так і музиканти знають, як важко запам'ятати музичний текст без партитури тим, хто з легкістю читає ноти з аркуша[4]. (Тосканіні, обдаро­ваний феноменальною пам'яттю, є прикладом музиканта, орієнтованого на принцип буття.) І, зрештою, заключний приклад: у Мехіко я спостерігав неписьменних людей (а також тих, хто рідко вдається до записів), які мають наба­гато крашу пам'ять, ніж блискуче освічені жителі індустрі­ально розвинутих країн. Цей факт, окрім усього іншого, наводить на думку, що грамотність не є самим лише бла­гом, як її подають, а надто ж коли люди використовують її тільки для того, аби читати тексти, які збіднюють їхню уяву і здатність відчувати.

РОЗМОВА

Відмінності між принципами володіння й буття мож­на відстежити на прикладі двох діалогів. Уявімо собі спо­чатку типову картину суперечки, що виникла під час бе­сіди двох осіб: одна з них, А, має думку X, інша, Б, має думку Y, і обидві ототожнюють себе зі своїми думками та захоплено відшукують вагоміші аргументи, аби відстояти особисту точку зору. Жоден з диспутантів не збирається її змінювати і не сподівається, що опонент змінить свою. Кожен остерігається змінювати власні погляди, перш за все тому, що вони є його володінням і відмовитися від них означає те саме, що відмовитися від власності, отже — збідніти.

Дещо іншу картину бачимо у випадку, коли розмова не уподібнюється до суперечки. Кому не знайомі почуття, які виникають при зустрічі з особою видатною чи знаме­нитою, чеснотами якої ми вражені або просто зацікавле­ні щось отримати завдяки цьому контакту: гарну роботу, любов, захоплення? За подібних обставин більшість із нас відчувають принаймні легке хвилювання і нерідко «готу­ють» себе до важливої зустрічі — обмірковують, що за тема могла б зацікавити співрозмовника, як почати розмову, а деякі навіть складають план тієї її частини, яка відво­диться їм особисто. З другого боку, вони підбадьорюють себе, згадуючи свої надбання: минулі успіхи, особисту ча­рівливість (або — здатність викликати острах, якщо такий талант видається ціннішим), підносять подумки своє ста­новище в суспільстві, зв'язки, зовнішність і вбрання. Інак­ше кажучи, вони зважують свої чесноти і досягнення та, відповідно оцінивши, в бесіді демонструють їхню вартість, наче це крам, викладений на продаж. Добре володіючи таким мистецтвом, людина насправді здатна справити враження на багатьох, хоча це враження лишень частково стане результатом вдалого виконання обраної ролі, а біль­шою мірою завдячить невмінню оточуючих розбиратися в людях. Якщо виконавець не виявить майстерності, його «виступ» видасться неоковирним, фальшивим і нудотним та не викличе зацікавленості.

Принципову протилежність цьому типу людей явля­ють собою ті, хто до будь-якої ситуації підходить без по­передньої підготовки і не застосовує жодних засобів для підтримання впевненості в собі. Реакція таких є спонтан­ною й результативною; вони забувають про себе, про свої знання і становище в суспільстві. Їхнє «Я» не перешкоджає їм, і саме тому вони спроможні сприймати іншу людину та її думки всім своїм єством. У них народжуються нові ідеї, бо вони не тримаються за жодну і вміють віддава­ти. Люди, зорієнтовані на володіння, покладаються на те, що вони мають, тоді як орієнтовані на буття спира­ються на те, ким вони є: живими створіннями, які

Відгуки про книгу Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: