Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм
Дослідження Бенвеніста по-новому висвітлює значення «бути» — як дієслова у власному семантичному значенні, а не як зв'язки. В індоєвропейських мовах «бути» виражається коренем «es», значення якого — «мати існування», «бути належним до реальності». «Існування» і «реальність» визначаються як те, що є справжнім, постійним, правдоподібним. (У санскриті sant — «наявний», «справжній», «добрий», «правильний», найвищий ступінь цього слова sattama — «найкращий».) Отже, «бути» в його етимологічному корені значить дещо більше, ніж просто тотожність між суб'єктом і атрибутом, більше, ніж описовий термін для якогось феномену. «Бути» означає реальність існування того, хто або що є, воно констатує його чи її достовірність і справжність. Твердження, що хтось або щось є, стосується сутності особи або предмета, а не його чи її видимості.
З наведеного огляду значень слів «мати» й «бути» можна зробити такі висновки:
1. Під володінням та буттям я розумію не окремі якості суб'єкта, прикладом яких можуть бути твердження «у мене є автомобіль», «я білий» або «я щасливий», а два основних способи існування, два різних види самоорієнтації і орієнтації у світі, дві різні структури характеру, перевага однієї з яких визначає все, що людина думає, відчуває і робить.
2. При існуванні за принципом володіння моє ставлення до світу втілюється у прагнення зробити його об'єктом володіння, в намагання перетворити все і всіх, зокрема і себе самого, у свою власність.
3. Щодо буття як способу існування, то слід розрізняти дві його форми. Одна з них є протилежністю володіння,, як це показано на прикладі Дю Маре, та означає життєлюбність і справжню причетність до світу. Інша форма буття — це протилежність видимості, вона відсилає до справжньої природи, істинної реальності особи чи речі, на відміну від оманливої видимості, як це показано на прикладі етимології слова «бути» (Бенвеніст).
ФІЛОСОФСЬКІ КОНЦЕПЦІЇ БУТТЯ
Аналіз поняття «буття» ускладнюється ще й тому, що ця проблема була предметом розгляду багатьох філософськнх праць і питання «Що таке буття?» стало одним із клюнових у західній філософії. Зазначу, що це питання розглядатиметься тут з антропологічної і психологічної точок зору, та все ж буде доречно обговорити його й у філософському ракурсі, оскільки його зв'язок з антропологічною проблематикою очевидний. Навіть короткий огляд уявлень про буття в історії філософії — від досократівської епохи до сучасності — виходить за рамки цієї роботи. Я згадаю лише один найважливіший пункт: щодо розуміння процесу, діяльності і руху як елементів, внутрішньо властивих буттю. Георг Зіммель [101] зауважив: ідея про те, що буття передбачає зміну, тобто буття є становленням, пов'язана з іменами двох найвизначніших і найбільш безкомпромісних філософів періодів зародження і розквіту західної філософії — Геракліта і Гегеля.
Сформульоване Парменідом, Платоном і схоластами-«реалістами» положення про те, що буття — це постійна, вічна і незмінна субстанція, протилежна становленню, має сенс лише у випадку, якщо виходити з ідеалістичних уявлень, що думка (ідея) є вищою реальністю. Якщо ідея любові (у розумінні Платона) більш реальна, ніж переживання любові, то можна твердити, що любов як ідея — постійна й незмінна. Але якщо виходити з існування реальних людей, які живуть, люблять, ненавидять, страждають, то можна зробити висновок про те, що нема взагалі жодної істоти, яка б не перебувала у процесі становлення і зміни. Усе живе здатне існувати лише у процесі руху, лише змінюючись. Невід'ємні властивості життєвого процесу — зміна і розвиток.
Радикальні концепції Геракліта і Гегеля, що описують життя не як субстанцію, а як процес, мають паралелі у східній філософії, зокрема в буддизмі. У філософії буддизму немає місця для сталої незмінної субстанції, чи то предметного світу, чи то внутрішнього світу особистості. Ніщо не є реальним, окрім процесів[3]. Сучасна наукова думка сприяла відродженню філософських уявлень про «мислення як процес», досліджуючи і застосовуючи їх у царині природничих наук.
ВОЛОДІННЯ І СПОЖИВАННЯ
Перш ніж почати обговорення й унаочнення таких способів існування, як володіння й буття, варто згадати про окремий прояв володіння — інкорпорування. Це архаїчна форма оволодіння, прикладом якої може бути поїдання чогось або пиття, — ось що означає інкорпорування. Дитина на певному етапі свого розвитку намагається засунути до рота будь-який предмет, яким вона хоче оволодіти. Це суто дитяча форма володіння, властива вікові, коли дитя ще надто мале для того, аби здійснювати інші форми контролю над власністю. У багатьох різновидах канібалізму можна виявити точнісінько такий спосіб зв'язку між інкорпоруванням і володінням. З'їдаючи людину, канібал вважав, що він таким чином отримує її силу (тому канібалізм можна розглядати як своєрідний магічний еквівалент придбання рабів); людожер вірив, що, з'ївши серце сміливця, набуде його мужності й відваги, а з'ївши тотемну тварину, отримає божественну сутність, символом якої вона є.
Ясна річ, більшість об'єктів неможливо інкорпорувати фізично (а ті, стосовно яких це можливо, у процесі засвоєння зникають). Проте є символічні і магічні форми інкорпорування. Якщо я вірю, що інкорпорував образ якогось божества, чи свого батька, чи певної тварини, то цей образ не може зникнути або бути відібраний у мене. Я ніби символічно поглинаю предмет і вірю, що він символічно наявний у мені. Таким чином Фрейд пояснював зміст поняття «над-Я» — як інтроековану суму батьківських заборон і покарань. Таким же чином можна інтроекувати владу, суспільство, ідею, образ: що б не сталося, я ними володію, вони ніби «в моєму нутрі» і назавжди захищені від будь-якого зовнішнього зазіхання. (Слова «інтроекція» та «ідентифікація» часто вживаються як синоніми, але не цілком ясно, чи справді вони відбивають один і той самий процес. Принаймні термін «ідентифікація» слід застосовувати обережно, бо в деяких випадках правильніше було б говорити про наслідування чи підлеглість.)
Багато інших форм інкорпорування не пов'язані з фізіологічними потребами, а отже, не є обмеженими. Прагнення проковтнути весь світ є змістом настанов споживацтва. Споживач — це вічне немовля, яке плачем вимагає соски. Такі патологічні