Українська література » Наука, Освіта » Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм

Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм

Читаємо онлайн Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм
бути багато чим, а не володіти багато чим (я маю на увазі справжньо­го Маркса — радикального гуманіста, а не вульгарну під­робку, створену радянським комунізмом).

Багато років я, вражений цією відмінністю, розмір­ковував над нею, намагався шукати її емпіричне підтвер­дження, використовуючи психоаналіз при дослідженні конкретних індивідуумів і груп. Побачене привело мене до висновку, що відмінність між «мати» і «бути» — ключова проблема людського існування, так само як різниця між любов'ю до життя і любов'ю до смерті. Емпіричні антропо­логічні і психоаналітичні відомості свідчать про те, що во­лодіння та буття є двома основними способами існування людини, і їхньою потужністю зумовлені відмінності в люд­ських характерах та різні соціальні типи.

РІЗНІ ПОЕТИЧНІ ПРИКЛАДИ

Як вступ до тлумачення різниці між способами існування «мати» й «бути» дозвольте мені використати уривки з двох віршів подібного змісту, до яких Д. Т. Судзукі звертався у своїх «Лекціях із дзен-буддизму» [106]. Один — хоку японського поета Басьо (1644—1694), дру­гий — вірш англійського поета XIX століття Альфреда Теннісона. Кожен з них описує схожі переживання: ре­акція на квітку, побачену під час прогулянки. Ось рядки з Теннісона:

Квітко в розламі стіни,

Я зірвав тебе тут —

Я тримаю тебе — з коренем, усю у своїй руці.

Маленька квітко,

якби я міг зрозуміти Тебе, твій корінь і все,

Тоді я б пізнав сутність Бога й людини.

Хоку поета Басьо звучить приблизно так:

Коли я уважно дивлюсь,

Бачу, як першоцвіт розквітає

Під тином!

Різниця вражаюча. Теннісон реагує на квітку в агресивний спосіб: він хоче оволодіти нею, він зриває її з ко­ренем і «всю». Поет глибокодумно розмірковує щодо при­значення квітки як провідника у світ потаємних змістів природи та Бога — а в той самий час квітка гине. Це ре­зультат його зацікавлення нею. Теннісона, яким ми його бачимо в цьому вірші, можна порівняти із західним уче­ним, що розчленовує життя, аби пізнати істину.

Реакція Басьо на квітку цілковито інакша. Він не хоче зривати її. Він навіть не торкається її. Усе, що він робить, — «уважно дивиться», щоб «побачити» її. Ось по­яснення Судзукі: «Вочевидь, Басьо прогулювався, йдучи якимось шляхом, коли враз побачив щось непримітне під тином. Він наблизився, добре придивився і зрозумів, що це виткнулась польова квітка, — така непоказна, що на неї не звертають уваги. Цей факт наводиться у вірші без конкретно-поетичного відчуття, воно не висловлене ніде, хіба що крім останніх двох складів, які читаються по-японськи „кана“. Цю частку може бути приєднано до іменника, прикметника або прислівника, вона означає почуття захоплення, смутку, радості і часто переклада­ється іншою мовою знаком оклику. У зазначеному хоку цією часткою завершується строфа».

Виявляється, Теннісону необхідно оволодіти квіткою, щоб зрозуміти людей і природу, і заради цього квітка гине. А Басьо хоче споглядати; не лише поглянути на квітку, а стати з нею єдиним цілим, — і дозволити їй жити далі. Різниця між позиціями Теннісона і Басьо сповна поясню­ється ось цим віршем Гете:

ЗНАЙШОВ

Ходив я лісом

На самоті,

Нічого шукати

Не мав на меті.

Побачив у затінку

Квітку маленьку,

Яскраву, мов зірка,

Мов очі чарівні.

Хотів я зірвати її,

Але почув тихе:

«Нащо ламати мене,

Я ж бо зів'яну...»

Я її витяг

З усім корінням,

Поніс у сад,

Біля гарного дому,

І знов посадив її

В тихому місці.

Тепер розрослася

Вона й квітне далі.

Гете прогулювався безцільно, коли побачив маленьку квітку. Він зізнається, що спершу мав те саме бажання, що й Теннісон: хотів зірвати її. Проте, на відміну від Теннісона, Гете усвідомлював, що це означатиме її загибель. Для Гете ця квітка є настільки живою істотою, що вона навіть говорить з ним, попереджає його. Тому він вирішує проблему інакше, ніж Теннісон чи Басьо. Він бере квіт­ку «з усім її корінням» і знову висаджує, щоб її життя не було знищене. Для нього у вирішальний момент сила жит­тя вища за силу простої інтелектуальної цікавості. Що й казати, в цьому красивому вірші Гете виразив зміст своєї філософської концепції у плані взаємин із природою.

Ставлення Теннісона до квітки обумовлене прин­ципом «мати», тобто володіння — хай це не матеріальне володіння, а володіння у вигляді знання. Ставлення Гете й Басьо до квітки описується принципом «бути». Кажучи «бути», я маю на увазі метод існування, коли людина не має нічого і не бажає щось там мати, але отримує насо­лоду в єднанні зі світом, продуктивно застосовуючи власні можливості.

Гете, великий життєлюб, один з видатних борців про­ти однобічного і механічного підходу до людини, осмислив у багатьох віршах поняття «бути» як противагу поняттю «мати». Його «Фауст» є драматичною розповіддю про кон­флікт між «бути» й «мати» (останнє уособлює Мефістофель).

Навіть у цьому короткому вірші Гете з великою, геніаль­ною простотою відтворює філософію буття.

ВЛАСНІСТЬ

Я знаю: ніщо не належить мені,

Лиш думка, що безперешкодно

Струменить з моєї душі.

І кожна щаслива мить,

Що виринає з глибин прихильної долі,

Дає мені насолоду.

Відмінність між буттям і володінням не зводиться до різниці між Сходом і Заходом. Радше різниця є між су­спільством, у центрі якого перебуває людина, та суспільством, об'єднувальним центром якого є речі. Орієнтація на те, щоб мати, властива західному індустріальному суспільству, де жа­доба грошей, слави і влади підкорила собі життя. Менш роз­шаровані суспільства, такі як середньовічне, приміром, або індіанське плем'я зуні, чи африканські родові об'єднання, на яких не вплинули ідеї сучасного «прогресу», можливо, мають своїх Басьо. Можливо також, що після кількох поколінь ін­дустріалізації японці вже матимуть своїх Теннісонів. Отже, причина не в тім, що, як вважав Юнг, західна людина не може повністю зрозуміти східні філософські системи, скажі­мо дзен-буддизм, а в тім, що сучасна людина не здатна осяг­нути дух суспільства, не організованого навколо власності й зажерливості. Насправді ж праці Мейстера Екхарта (так само складні для розуміння, як хоку Басьо чи притчі дзену) і Будди є лиш двома діалектами однієї мови.

ІДІОМАТИЧНІ ЗМІНИ

Певна зміна значень понять володіння і буття, яка відбулась упродовж кількох минулих століть, виявилась у західних мовах як тенденція до поширення викорис­тання іменників і відповідно — зменшення використання діє­слів.

Іменник — це умовне позначення певного предмета. Я можу сказати, що мені належать певні речі. Наприклад, у мене є стіл, будинок, книга, авто. Позначенням якогось процесу, дії є дієслово. Наприклад, я існую, я люблю, я ба­жаю, я ненавиджу тощо. І от

Відгуки про книгу Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: