Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

У той же час у Конституції України стосовно одного із її положень використовується термін «вводиться в дію». Так, у п. 11 розділу XV «Перехідні положення» Конституції зазначається на те, що «частина перша статті 99 цієї Конституції вводиться в дію після введення національної грошової одиниці — гривні». Використовуються також слова «введення в дію» («прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства — до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування») (п. 9 розділу XV «Перехідні положення Конституції»).

Стосовно певного кола указів Президента у Конституції зазначається на те, що вони «вступають в дію». Можливо, це пов’язане з тим, що встановлена певна умова, за якої такі укази «вступають в дію»: «Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань» (абзац другий п. 4 розділу XV «Перехідні положення Конституції»).

Здається, що в Конституції використане все багатство української мови для того, що надати тексту Конституції ознаки вишуканості, а самій Конституції — ознаки твору вишуканої словесності. Для позначення одного й того ж юридичного явища у Конституції використовуються слова «набуття чинності», «набрання чинності», «введення в дію», «вступає в дію».

Термін «набрання чинності» найбільш часто вживається як стосовно законів, так і окремих його частин:

«Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім частини першої статті 29, яка набирає чинності з 1 січня 2011 року, частини другої статті 29, яка набирає чинності з 1 січня 2012 року, та частини третьої статті 29, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року» (п. 1 розділу X «Прикінцеві положення» Закону «Про культуру»);

«Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім підпункту 8 частини першої статті 1, підпунктів 7 та 8 (в частині пред’явлення посвідчення застрахованої особи), 9 частини другої статті 6, абзацу другого підпункту 1 частини третьої статті 20, статті 22 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2014 року» (п. 1 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»);

«Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім пункту 3 розділу І цього Закону, який набирає чинності з 1 січня 2010 року» (п. II Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо організації статистичних спостережень» від 5 березня 2009 року).

Проте вживання одного й того ж терміну («набрання чинності) двічі (чи більше разів) в одному й тому ж нормативному тексті перестало влаштовувати законодавця. Тому стосовно законодавчих актів у цілому він став використовувати термін «набирає чинності», а стосовно окремих його положень — термін «вводиться в дію» (п. 2 Закону «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо визначення органів опіки та піклування і уточнення категорії осіб, над якими встановлюється опіка та піклування»). При цьому не «введені в дію» положення не можуть діяти, хоч закон у цілому і набрав чинності. Проте з'явились і закони в цілому, що «набрали чинності», але не були введені в дію, а тому і не діяли до їх введення в дію, хоч і набрали чинності.

Нарешті, звернемо увагу і на обставину, що є досвід використання поряд з терміном «набрання чинності» терміну «застосування»: «Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування і застосовується з 30 листопада 2010 року та діє до 1 січня 2011 року» (ст. 6 Закону «Про деякі питання організації бюджетного процесу у 2010 році»). Термін «застосовується» використовується тут у суто матеріально-правовому значенні: застосовується до правовідносин, що виникли з 30 листопада 2010 р. Отже, термін «застосування» не означає нічого іншого, ніж «набрання чинності», і з дня набрання чинності акти законодавства «регулюють» відповідні відносини.

5. Момент набрання чинності нормативно-правовими актами не визначається будь-якими загальними правилами. Тому цей момент зазвичай слід визначати із застосуванням за аналогією частини четвертої — шостої ст. 9 Митного кодексу.

Отже, якщо нормативно-правовий акт набирає чинності через певну кількість днів після його опублікування, то цей строк обчислюється з 0 годин дня, наступного за датою офіційного опублікування, і закінчується о 24 годині останнього дня відповідного строку. Якщо строк набрання чинності нормативно-правовим актом визначено вказівкою на день його офіційного опублікування, цей акт вважається чинним з 24 години зазначеного дня. Якщо строк набрання чинності нормативно-правовим актом визначено вказівкою на конкретну дату, цей акт вважається чинним з 0 годин зазначеної дати.

6. У ч. 3 ст 5 ЦК розкривається зміст правила про неприпустимість зворотної дії у часі актів цивільного законодавства: «Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності». Проте стосовно самого Цивільного кодексу це правило формулюється в п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу дещо в інший спосіб: «Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності» Аналогічне положення встановлене п. 4 розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу стосовно цього Кодексу. Нетрудно помітити різницю між формулюванням ч. 3 ст. 5 ЦК, з одного боку, і формулюванням п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу і п. 4 розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу, — з іншого. Якщо перше із названих формулювань не допускає застосування акта цивільного законодавства до тих прав та обов’язків, що виникли до набрання чинності цим актом, то два наступні формулювання допускають таке застосування, якщо тільки зазначені права та обов’язки продовжують існувати після набрання чинності відповідним Кодексом. Як видається, підстав для такого диференційованого підходу у законодавця не було. Але ж при застосуванні відповідних законодавчих актів думці науковців ніяк не може бути