Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

закріпленням принципу верховенства права. Навряд чи буде конструктивним і пошук принципів, які текстуально в законодавчих актах не закріплені, але виводяться із змісту численних правових норм. Правда, як свідчить російський дослідник В. А. Слєсарєв, президія Вищого арбітражного суду РФ спочатку із змісту ЦК РФ вивела принцип, а потім застосувала його усупереч конкретній законодавчій нормі[182]. Видається, що і такий спосіб виявлення принципів і такий спосіб їх застосування не має нормативної підстави, а є відкритим посяганням судової гілки влади на прерогативи законодавчої влади. Отже, треба шукати шляхи застосування тих принципів (основних засад) права і законодавства, які текстуально закріплені в законодавчих актах.

При цьому загальні оцінки принципів як критеріїв легітимності чинного законодавства, засобів забезпечення єдності правотворчості, правореалізації і правопорядку, обов’язкових правових приписів, що застосовуються як правила для тлумачення відповідних нормативних актів» потребують істотної конкретизації.

З цієї точки зору не можна позитивно оцінити думку А. М. Мірошниченка, який пише, що «у разі неврахування принципів права в законодавстві, при колізії принципу права і нормативно-правового акту будь-які принципи права... мають пріоритет. Такий висновок випливає із самої природи принципів права»[183]. Далі він зазначає, що вища сила принципів права ґрунтується на їх «окремому, найвищому місці... в ієрархії джерел права»[184]. Проти такого підходу заперечують французькі дослідники у сфері порівняльного права: «Підміна конкретних правових норм принципами позбавляє систему права формальної визначеності, якої вимагає принцип верховенства права, тому слід повернутись до раніше висловленої думки про те, що основні засади, принципи є положеннями найбільш загального змісту, тому вони не можуть застосовуватись усупереч конкретним (спеціальним) положенням законів»[185]. Разом з тим слід враховувати, що принципи можуть закріплюватись в Конституції і законодавчих актах, а тому вони можуть відрізнятись за критерієм юридичної сили (навряд чи можна вважати за прийнятне закріплення принципів у підзаконних актах).

3. Як видається, проблему тлумачення і застосування принципів (основних засад) не можна вирішити виходячи із їх характеристики як основоположних (керівних) ідей. Спроби підняти принципи (основні засади) над правовими нормами, що закріплені в нормативно-правових актах того ж ієрархічного рівня, порушує всю логіку зв’язків між загальними і спеціальними нормами. Лише принцип верховенства права, закріплений у частині першій ст. 8 Конституції, за юридичною силою піднімається над усіма нормами, що встановлені не тільки законодавчими актами, а й Конституцією України. Це обумовлено тим, що у принципі верховенства права зосереджені найвищі соціальні цінності у їх зв’язку з державно-правовою організацією суспільства. Суспільство потребує такого наріжного каменю як принцип верховенства права, якому не можуть суперечити будь-які інші законодавчі і навіть конституційні положення.

Решта принципів є керівною ідеєю для конституційної, законодавчої і підзаконної правотворчості, а як нормативний регулятор вони мають перевагу тільки над правовими нормами, що встановлені актами меншої юридичної сили. Але припис застосовувати принципи (основні засади) законодавства в порядку аналогії права (ст. 8 ЦК; ст. 8 ЦПК; ст. 9 КАС) дає підстави для висновку від протилежного. У такий спосіб виявляється правова норма, згідно якої в інший спосіб принципи (основні засади) законодавства застосуванню не підлягають. Ця правова норма не суперечить будь-якій іншій, а тому підлягає застосуванню. Зауважимо тільки, що вона не може застосовуватися до конституційних принципів, оскільки законом дія будь-яких конституційних положень обмежуватись не може.

4. Крім того, слід враховувати, що в змісті принципів поєднується нормативний регулятор і декларація конституцієдавця чи законодавця про його політичні, соціальні, економічні та інші наміри. Виявлення часток нормативного регулятора і декларації у змісті принципів — це дуже складна задача, що обумовлює суперечність між застосуванням принципів і засадою правової визначеності. Це — ще один аргумент на користь неможливості переважного застосування принципів усупереч конкретним правовим нормам, що закріплені в актах того ж ієрархічного рівня, що і принципи.

Проте в науці ідея про поєднання у змісті принципів нормативного регулятора і декларації не сприймається. Законодавча практика також не сприймає цю ідею. Про це свідчать, наприклад, формулювання загальних засад цивільного законодавства у ст. 3 ЦК. Так, у п. 2 ст. 3 ЦК закріплюється принцип неприпустимості позбавлення права власності, але тут же у цьому пункті встановлюється застереження «крім випадків, встановлених Конституцією України та законом». Це застереження перетворює принцип, закріплений п. 2 ст. 3 ЦК, в конкретну правову норму. Аналогічно і принцип свободи підприємницької діяльності, закріплений у п. 4 ст. 3 ЦК, доповнений застереженням «яка не заборонена законом», перетворюється у конкретну правову норму. З іншого боку, в п. 3 ст. 3 ЦК закріплюється принцип свободи договору. До цього законодавчого положення не додається будь-яке застереження. Це — правильне формулювання принципу. Для порівняння слід звернути у вагу на ст. 627 ЦК. У ній закріплюється правова норма. А тому тут не тільки розкривається зміст свободи договору, а й вказується на те, що свобода договору здійснюється з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту; вимог розумності і справедливості.

5. Наявність у змісті принципів права нормативного регулятора і декларації не означає, що декларація є простим побажанням конституцієдавця чи законодавця. Декларація надає принципам динамічного характеру. З часом, у міру змін у суспільних відносинах декларація перетворюється в нормативний регулятор.

§ 54. Колізії між загальними правовими нормами, при формулюванні яких використано слова «лише», «тільки», «виключно», «не інакше як», і спеціальними правовими нормами

Використання правотворчими органами слів «лише», «тільки», «виключно», «не інакше як», що надають нормативному тексту категоричності, не виключає переважного застосування спеціальної норми, що суперечить правовим нормам, при формулюванні яких використані зазначені слова. Але наявність зазначених слів у положеннях актів законодавства, прийнятих пізніше, виключає застосування спеціальних правових норм того ж ієрархічного рівня, що встановлені раніше прийнятими актами законодавства того ж ієрархічного рівня.

1.