Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів
6) до спадкоємця переходить обов’язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця (ч. 3 ст. 1231 ЦК). Диспозиція спеціальної правової норми, текстуально закріпленої в цьому законодавчому положенні, є сумісною з диспозицією загальної правової норми, встановленої ст. 1218 ЦК: якщо диспозиція спеціальної правової норми, закріпленої в ч. 3 ст. 1231 ЦК передбачає перехід до спадкоємця обов’язку сплатити неустойку (за відповідних умов), то диспозиція правової норми, закріпленої в ст. 1218 ЦК, передбачає перехід до спадкоємця будь-яких обов’язків спадкодавця, крім тих, що підпадають під дію ст. 1219 ЦК. Отже, диспозиція цієї загальної правової норми повністю охоплює диспозицію спеціальної правової норми, встановленої ч. 3 ст. 1231 ЦК, тобто диспозиції цих двох правових норм співвідносяться як рід і вид.
В усіх наведених тут випадках спеціальні правові норми не перешкоджають застосуванню загальної правової норми стосовно всіх названих тут спеціальних норм. Лише суто технічно фахівець-юрист не може посилатись на ст. 1218 ЦК, коли йдеться про перехід у порядку спадкування прав та обов’язків, передбачених ст. 1230,1231 ЦК, але і посилання при цьому на перехід прав та обов’язків, передбачених ст. 1230, 1231 ЦК, на підставі ст. 1218 ЦК не приведе до помилки при визначенні прав та обов’язків відповідних осіб.
§ 52. Колізії між загальними і спеціальними сумісними правовими нормами, диспозиції яких є різними і належать до одного родуКолізії між текстуально закріпленими сумісними правовими нормами, одна із яких є загальною, а інша — спеціальною, а диспозиції є видами, що належать до одного роду, не можуть вирішуватись за допомогою правила про перевагу спеціальної правової норми. Вони вирішуються за допомогою висновку від протилежного.
1. Диспозиції сумісних правових норм, одна із яких стосовно іншої є загальною, а інша — спеціальною, можуть співвідноситись як два види, що належать до одного роду. Так, відповідно до ч. 1 ст. 274 ГК за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором. Це — спеціальна правова норма, що поширюється тільки на зобов’язання контрактації (державної закупки) сільськогосподарської продукції. Загальною стосовно цієї спеціальної правової норми є правова норма, що встановлена ч. 1 ст. 224 ГК і покладає на учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, обов’язок відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Ця правова норма є загальною стосовно правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 274 ГК, бо поширюється на всі господарські відносини. Отже, сфери дії цих двох правових норм співвідносяться як рід і вид, а диспозиції є видами стосовно родового поняття «господарські санкції», що визначається у ч. 2 ст. 217 ГК. Не можна вважати, що спеціальна правова норма, яка встановлена ч. 1 ст. 274 ГК, виключає застосування загальної правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 224 ГК, бо ці дві норми є сумісними. Отже, виробник сільськогосподарської продукції у разі її нездачі в установлені строки несе відповідальність і у вигляді сплати неустойки, і у вигляді відшкодування збитків (з урахуванням ч. 1 ст. 232 ГК).
2. Згідно ч. 2 ст. 785 ЦК, «якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення». Тут текстуально закріплюється спеціальна правова норма, що поширюється тільки на зобов’язання найму (оренди). Загальними щодо цієї правової норми є правові норми, які текстуально закріплюються у п. 4 ст. 611, ч. 1 ст. 623, ч. 2 ст. 22 ЦК і передбачають такий правовий наслідок порушення зобов’язання як відшкодування збитків. Ці правові норми є загальними, бо поширюються на всі цивільні зобов’язання. Отже, сфери дії правової норми, встановленої ч. 2 ст. 185 ЦК, з одного боку, і правових норм, встановлених п. 4 ст. 611, ч. 1 ст. 623, ч. 2 ст. 22 ЦК, — з іншого, співвідносяться як рід і вид, а диспозиції є видовими поняттями стосовно родового поняття «відповідальність за порушення зобов’язання». Ці конкуруючі правові норми є сумісними. Колізія між ними не може вирішуватись за правилом «lех gpesialis derogat generali», а правова норма, що встановлена ч. 2 ст. 785 ЦК не виключає застосування загальних норм, що встановлені п. 4 ст. 611 ЦК, ч. 1 ст. 623 ЦК, ч. 2 ст. 22 ЦК. Правда, слід зауважити, що Судова палата у господарських справах Верховного Суду дійшла висновку про те, що неустойка, передбачена ст. 785 ЦК, не відповідає розумінню неустойки, що випливає із ст. 549 ЦК, а тому це — не неустойка, а плата за користування річчю (постанова від 20 березня 2012 р. у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна в Донецькій області до ВАТ «Укртелеком»[171]). Це — школа вільного права. Оскільки це — прояв вільного права при здійсненні правосуддя Верховним Судом, то стає прикро за державу.
Частина четверта ст. 291 ГК встановлює, що «правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України». Це законодавче положення надає правовій нормі, що встановлена ч. 2 ст. 785 ЦК, значення спеціальної норми господарського права, стосовно якої правова норма, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. 224 ГК («учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено») є загальною (оскільки вона поширюється на
