Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

Принципи (загальні засади чи просто «засади») також встановлюють правові норми, але широка сфера їх дії означає, що вони є найбільш загальними нормами, а тому вони не можуть конкурувати при правозастосуванні з правовими нормами, що регулюють більш вузьке коло суспільних відносин, а тому є спеціальними правовими нормами у відношенні до принципів (основних засад). Крім того, слід враховувати, що у змісті принципів поєднуються нормативний регулятор і декларація конституцієдавця чи законодавця про його наміри. Співвідношення між ними з часом змінюється на користь нормативного регулятора. Тому при тлумаченні принципів завжди враховується соціальний контекст. Нарешті, не можна не враховувати і ту обставину, що, приписуючи застосовувати принципи в порядку аналогії права, ст. 8 ЦК, ст. 8 ЦПК, ст. 9 КАС виключають можливість прямого застосування принципів (крім конституційних). С. П. Погребняк, що досліджував принципи права пише: «... Для принципів, що виконують регулятивну функцію, характерна опосередкована форма реалізації: відповідно до них формулюються норми права, що знаходять своє закріплення в юридичних актах, й здійснюється весь процес правового регулювання. Проте принципи можуть бути і безпосередньою правовою підставою для вирішення справ — наприклад, при застосуванні аналогії права...»[172].

1. Проблема принципів права, принципів законодавства, принципів галузей та інститутів права і законодавства була традиційною для радянської юридичної науки. Юридична наука незалежної України продовжує радянську традицію. Це — позитивно. Правда, разом з цим позитивом вітчизняна юридична наука успадкувала і негатив, яким є радянська традиція заідеологізованого підходу до дослідження принципів законодавства і права. Інший підхід за радянських часів був неможливим, бо принципи законодавства і права — це перш за все конституційні принципи, а радянська конституція не була реальним регулятором суспільних відносин. Це був красиво оздоблений фасад, що прикривав усі прояви тоталітарного режиму. Навіть у сучасному ідеологічно стриманому виданні стверджується, що «протягом тривалого попереднього періоду конституційно-правове регулювання у нашій країні відзначалося декларативністю, безсилістю (значною мірою навіть фіктивністю)»[173]. За таких умов принципи права і законодавства більше описувались за допомогою метафор, а не шляхом строго наукового аналізу.

Провідний радянський теоретик права С. С. Алєксєєв відносив принципи до нетипових нормативних приписів у праві і називав їх «носіями інтегративного», вищим виявленням властивих правовій системі нормативних начал[174]. Якщо принципи — це виявлення нормативних начал, та ще й вище, то чому ж вони при правозастосуванні часто ігноруються? Того ж часу інший широко відомий теоретик права Л. С. Явич характеризував принципи як несучі конструкції, навколо яких формуються норми, інститути, галузі й уся система права[175].

Образна характеристика принципів продовжується і цього часу. Г. Л. Знаменський вказує на роль принципів як «важеля (стиснутої пружини)», енергія якого збільшує цілеспрямованість і точність здійснення норм[176]. С. П. Погребняк пише, що основоположні принципи утворюють душу права[177]. Зарубіжні діячі сфери правосуддя також використовують образні засоби для характеристики принципів. М. Чешін називає принципи поряд з цінностями, доктриною якорем для права: «Закон без такого якоря схожий на будинок без фундаменту; позаяк він не може встояти без нього, те ж саме й закон, який спирається сам на себе, схожий на повітряний замок»[178].

2. Проте від образної характеристики принципів слід переходити до з’ясування регулятивної ролі принципів, до проблеми їх тлумачення і застосування. Перше питання, яке при цьому виникає, — це питання про те, що ж саме мається на увазі, коли йдеться про принципи.

А. М. Колодій, що здійснив монографічне дослідження принципів права, пише, що керівні положення, щоб отримати статус принципів права, обов'язково мають бути закріплені в нормативно-правових актах[179]. С. П. Погребняк, який також присвятив свою монографію принципам права, пише про «надпозитивні принципи», проте вони «записуються в конституції... набувають особливої переваги, що дозволяє судам розглядати їх як такі, що мають вищу силу і пріоритет над будь-якими юридичними актами в разі конфлікту»[180]. В. С. Мілаш також пише про наднормативне регулювання, «утворене правовими принципами як правовими аксіомами»[181]. Що стосується надпозитивного характеру принципів, то, очевидно, тут йдеться про той час, коли вони ще не закріплені в конституції. Після закріплення в конституції вони стають частиною позитивного права, але не можна не помітити, що С. П. Погребняк, говорячи про закріплення принципів у конституції, переходить від проблеми регулятивної ролі принципів до проблеми субординації нормативно-правових актів: закріплені в конституції принципи набувають вищої сили не самі по собі, а внаслідок їх закріплення в нормативно-правовому акті вищої юридичної сили — конституції. Але є правотворча традиція закріплювати принципи не тільки в конституціях. В Україні принципи (основні засади) закріплюються не тільки в Конституції, айв кодексах і навіть в окремих законах. Виникає питання про значення цих принципів та про їх співвідношення з іншими правовими нормами.

Про наднормативний характер принципів, як видається, говорити стосовно сучасної системи законодавства України недоречно. Ця система інтегрувала до себе принципи природнього права, а процес цієї інтеграції завершився конституційним