Третя світова: Битва за Україну - Юрій Георгійович Фельштинський
Чи буде Третя світова?
Розуміння того, що Росія провокує Третю світову війну, поступово починає доходити до всіх. 7 березня 2014 року Андрій Ілларіонов у статті «Мюнхенська змова–2014» написав: «Третя світова сьогодні вночі стала неминучою». 25 квітня про це ж говорив новий прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк. Німецький журнал «Шпігель» оформив обкладинку барвистим гаслом «Війна в Європі» (щоправда, зі знаком питання). Хілларі Клінтон і принц Чарльз першими із всесвітньо відомих лідерів порівняли Путіна з Гітлером. Після них Путіна з Гітлером не порівнював лише лінивий.
Керівники США та Європи, звичайно ж, про Третю світову не можуть згадувати (всі біржі обваляться), однак і вони з досвіду 1938–1939 рр., знають, що від звитяжних бліцкригів агресора до затяжної війни проти агресора — дистанція коротка, рік-два мінімум. Здоровий глузд підказує, що протистояти російській агресії треба негайно, на території України, маючи союзником Україну, а не після захоплення України Росією, коли Росія підімне під себе й весь військово-промисловий комплекс Східної України (заради якого зараз Росія й б’ється, прикриваючись захистом етнічних росіян).
Протистояти агресії Росії в Україні простіше ще й тому, що Україна не член НАТО й нема необхідності формально оголошувати Росії війну. Звичайно, з військової точки зору краще було б нанести превентивний удар по зосередженим вздовж українського кордону російським силах (військам реального супротивника), але для цього потрібно бути ізраїльтянами, а не українцями.
Зрозуміло, НАТО не може допомагати Україні у військовому відношенні, коли самі українці не протистоять агресії зі зброєю у руках. Проте Україна не має поки що достатньо боєздатної армії, не має надійних командирів та жорсткого політичного керівництва. Вибори нового президента — Петра Порошенка — принципово нічого не змінили, тільки трохи заспокоїли ситуацію. Тепер час працює на Україну. Для України це плюс. Однак прогноз про нестримні апетити Путіна базується, на жаль, не на мареннях теоретиків, а виключно на здоровому глузді. Для України це — мінус.
Відкрита агресія Росії на сході України багато в чому стала результатом здачі Криму без бою. Якби Україна відстоювала Крим зі зброєю у руках, Крим все одно відійшов би до Росії (занадто нерівні сили), проте «повстання» у Східній Україні не розпочалось би з такою легкістю та швидкістю. Як Фінляндія у 1940-му, Грузія у 2008-му, Україна втратила б частину території, але зберегла б незалежність та мир на материковій частині.
Переділ територій у XXI столітті може здаватись абсурдом, оскільки це давно забута стара геополітична практика. До 1945 року в Європі постійно краяли кордони. Дуже важливо уточнити, що вони не краялись в сенсі об'єднань чи розколів держав, а відчужувались агресивними сусідами. Зайве зараз наводити численні приклади. Але й у 1918 році, й у 1938-1945-х карта Європи змінювалась тотально та неодноразово. З 1946 по 1991 роки, однак, переділів кордонів між державами Європи зовсім не спостерігалось. Й навіть після 1991 року, аж до березня 2014-го, ми були свідками утворення нових європейських та азіатських держав, але жодного разу не ставали свідками анексій. Саме з цієї причини канцлер Німеччини Меркель сказала про Путіна, після кримської анексії, що той живе в іншому світі. Малось на увазі не те, що Путін божевільний, а те, що світ, в який Путін намагається повернути Європу, відійшов до історії у 1945 році, тобто 70 років тому.
Чи варто було порушувати світовий порядок заради Криму? Зрозуміло, що ні. А заради України? А заради Придністров’я та Білорусі? Можливо, так, якщо розцінювати всі ці території як програму-мінімум. Але в реальному житті диктаторам не потрібен мінімум. В реальному житті Путін не мінімаліст. В момент досягнення «мінімуму» він забуде, що була якась ідея не рухатись далі Білорусі. Якщо у нього запаморочилось у голові від успіхів після Криму, можна уявити, що станеться з Путіним після приєднання Білорусі.
Ось тут і постане пряма загроза війни між Росією і НАТО. Путін впевниться у тому, що НАТО не розпочне війну через Прибалтику, бо не буде готовності почати атомну війну. Так само Гітлер вважав, що Франція з Англією не оголосять війну Німеччині через Польщу, адже Берлін тоді підтримували Італія, Японія та СРСР. Хоча Гітлер прекрасно знав, що є англо-франко-польський договір про взаємодопомогу у разі агресії проти однієї з країн. Путін також знає, що між членами НАТО є договір про взаємодопомогу. Проте, як і Гітлер, він вважатиме, що західні демократії злякаються. А вони не злякаються (про що західні демократії, як і Путін, ймовірно, ще не знають).
Демократичний світ, на відміну від диктатур, влаштований так, що ним правлять політичні партії через своїх лідерів. Це наче перекинуте догори корінням дерево — на керівництво намагаються вплинути — і найчастіше впливають найрізноманітніші люди: жінки, діти, спонсори, друзі, священнослужителі, громадська думка, преса. Існують закони, адвокати та верховні судді. Існують парламенти та навіть королі з королевами. Існує міжнародне співтовариство. Існують союзні меморандуми та міжнародні організації.
В диктатурах все набагато простіше. Росією, для прикладу, править хунта — офіцери КДБ-ФСБ: Путін, Іванови, Сєчін, Патрушев. Хунта планує операцію, доручає апарату формувати завдання для виконавців; парламенту наказує голосувати «за» чи «проти»; міністра закордонних справ Лаврова та представника Росії в ООН Віталія Чуркіна інструктує, що саме вони мають сповіщати міжнародному співтовариству… Навіть російська еліта, сформована після 1991 року, до процесу управління країною не має стосунку, саме тому, що режим в Росії — диктаторський, а за умов диктатури еліта не може керувати країною.
У 1938 році в Європі майже переміг фашизм. У СРСР був Сталін, у Німеччині — Гітлер, в Італії — Муссоліні. В Іспанії — Франко. Австрія була захоплена, Чехословаччина
