Українська література » Наука, Освіта » Україна у революційну добу. Рік 1917 - Валерій Федорович Солдатенко

Україна у революційну добу. Рік 1917 - Валерій Федорович Солдатенко

Читаємо онлайн Україна у революційну добу. Рік 1917 - Валерій Федорович Солдатенко
В.С..) зникли керівники — ініціатори непевних подій, які траплялися до цього часу"[606].

Хоч у даній заяві йдеться про "керівників-ініціаторів", а в редакційній статті про "потаємних винуватців" подій, на увазі малися, ймовірно, М. Міхновський — "один з членів клубу ім. Гетьмана Полуботка", його однодумці. Логіка тут очевидна.

План організації полку ім. Гетьмана П. Полуботка справді напрочуд нагадував план створення з ініціативи М. Міхновського полку ім. Б.Хмельницького. Обґрунтування дій повсталих багато в чому теж перекликалися з ідейною позицією М. Міхновського і його прихильників.

Версія про те, що потаємні винуватці залишаються в Києві і будуть шкодити українській справі, загрожувати спокою, схоже, схиляла власті на віддалення ідейних натхненників руху полуботківців від Києва.

Чи стосувалося це особисто М.Міхновського — категорично стверджувати не можна.

П. Мірчук проте вважає, що не лише стосувалося, а й стало приводом до його арешту. "При цій нагоді, - зауважує історик, — В. Винниченко не забув скористатися догідним для себе положенням, щоб остаточно розправитись із провідником українських самостійників-націоналістів Миколою Міхновським. Міхновського на наказ Винниченка теж було заарештовано, тільки нібито у зв'язку з наказом військової команди, щоб він як військовик в активній службі негайно зголосився до праці на новому місці призначення на Румунському фронті. Під ескортом військової жандармерії Міхновського відправлено до російських військових частин на Румунському фронті"[607].

Такої ж точки зору дотримуються й автори новітніх публікацій про життєвий шлях М. Міхновського[608].

Однак є підстави для певних сумнівів щодо тверджень про час висилки М. Міхновського.

По-перше, до цього часу ніхто не виявив жодного документа, жодної тогочасної газетної згадки, жодного прямого мемуарного свідчення про участь М. Міхновського у подіях 3–8 липня 1917 р.

По-друге, якби М. Міхновського справді було заарештовано в справі полуботківців, то навряд чи мало б сенс без пред'явлення звинувачення переводити його на фронт, а не провести, приміром, слідство. Принаймні якісь сліди розв'язки слідчої справи повинні були залишитись.

По-третє, уважне ознайомлення з працями М. Грушевського, В. Винниченка, Д. Дорошенка дає підстави для висновку, що ніхто з них не пов'язує висилку М. Міхновського з Києва з виступом полуботківців. Як правило, цей факт згадується в іншому контексті, у зв'язку з провалом плану проголошення самостійності України за допомогою богданівців.

Остання обставина, очевидно, є визначальною для тих авторів, які вважають, що М. Міхновського було покарано ще до липневої розв'язки, тобто десь у червні[609].

В такому разі всі вищенаведені натяки, очевидно, переслідують не стільки мету вказати на певних винуватців, скільки спробувати зняти тінь підозри з Центральної Ради, Українського Генерального військового комітету. Так зароджувалась одна з прикрих традицій — покладати відповідальність за прорахунки і провали на минуле, засуджувати це минуле і його діячів.

Історія ж з полуботківцями скінчилась якось буденно, тихо.

12 липня о 9 годині ранку у Володимирському соборі було відправлено панахиду по "козаках українського полку ім. гетьмана Павла Полуботка Миколі Забіяці й інших, яких вбили юнкери 6 й 7 липня…" О 12 годині дня на Братському кладовищі було відправлено панахиду на могилі покійних[610].

Основна ж маса полуботківців невдовзі була переправлена на фронт. 14 липня виїхала полкова канцелярія і старшини, начальник полку. Останній ешелон залишив Київ 29 липня[611].

Хоч Центральна Рада домоглася того, щоб полк відправився як єдине ціле, вручила солдатам свої прапори, виділила представників, щоб супроводжувати ешелони до фронту, настрій у полуботківців був невеселий. М.Майоров зауважував: "Залишаючи Київ, вони (полуботківці — В.С.) посилали прокляття Центральній Раді, називали її буржуазною і обіцяючи допомогти більшовикам у боротьбі з Тимчасовим урядом, якщо це знадобиться, заявляючи, що вони будуть готові при першому випадку виступити на допомогу нашій партії. І дійсно був випадок, коли в боротьбі з нами Центральна Рада хотіла використати їх проти нас, але вони нагадали Центральній Раді про ті послуги, які їм більшовики надали"[612]. Якщо тут і було перебільшення, все ж не можна не відчувати по тону інших матеріалів гнітючого враження, яке справила на сучасників дана подія. Воно мало змінилося й після ряду позитивних відгуків про їхню поведінку на фронті[613]. Заарештовані полуботківці були посаджені "до найгіршої в'язниці — б.16 Косого Капоніру Печерської фортеці, військові патрулі всяко знущалися над обеззброєними[614]. Ув'язнені передавали на волю листи, просили допомоги[615].

Слідство посувалося повільно. Здавалося, всі політичні сили, офіційні власті зацікавлені в тому, щоб "спустити його на гальмах". Ув'язнених звільнили без будь-якої мотивації лише в ході жовтневих подій.

Гадається, наведені факти, документальні свідчення багато де в чому говорять самі за себе. У повній відповідності з їх суттю і духом хоч і складно, та все ж можна в цілому об'єктивно відтворити одну із найзаплутаніших подій 1917 р. в Києві та й в Україні в цілому.

Виступ полуботківців уособив усю багатогранність суперечливість революційного процесу, поєднання в ньому елементів стихійності й усвідомленості, цілеспрямованої дії, тобто високого благородного пориву й егоїстичного інтересу, віддзеркалив усю велич і трагізм переламної епохи. Проблеми, що виникали в процесі створення полку ім. П.Полуботка, в тій чи іншій мірі виявляли себе під час формування практично всіх інших українських військових одиниць (і великих і малих) доби Тимчасового Уряду.

Багато в чому схожою була і поведінка різних політичних сил, які так чи інакше стикалися з військовим чинником як таким. Тому все, що було пов'язано з полуботківцями, багато в чому проявляє загальні тенденції, дозволяє зрозуміти спільні закономірності щодо формування національних військових частин, коли джерельна база виявляється ще обмеженішою, число фактів, подробиць — незрівнянно меншим, хоча кінцеві результати — відомими, майже завжди однаковими.

Принагідно можна зауважити, що немає скільки-небудь переконливих підстав для висновку, до якого прийшов В. Капелюшний: трактувати виступ полуботківців не лише в контексті тих суперечностей, які наповнювали процес українізації армії, військового будівництва, а “значно ширше”, як “невдалу спробу українства вже влітку 1917 р. проголосити самостійність України”[616]. На жаль, автор не навів жодного нового документа, з якого випливав би такий радикальний висновок, навіть не зробив спроби бодай якось по-новому трактувати вже відомі джерела, віднайти у них аргументи на користь своєї позиції.

З цього погляду значно виваженішим (у чомусь — обережнішим) постає підхід, викладений у новітньому виданні документів про український визвольний рух у 1917 р.[617] Принаймні він не дисонує з усіма виявленими фактами.

V. ТРИВОЖНІ РЕВОЛЮЦІЙНІ БУДНІ Й РОЗВІЮВАННЯ ІЛЮЗІЙ

Липневі події в Києві, в Україні яскраво висвітлили складність, суперечливість розвитку революційних, визвольних процесів. Стало абсолютно очевидним, що

Відгуки про книгу Україна у революційну добу. Рік 1917 - Валерій Федорович Солдатенко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: