Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів
Добровільність вступу чи перебування в будь-якому громадському об’єднанні гарантується законом. Конституція передбачає, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Це право також передбачає добровільність виходу із цих об ’єднань. Загальна декларація прав людини (ч. 2 ст. 20) закріплює, що ніхто не може бути примушений вступати в яку-небудь асоціацію. Європейський суд з прав людини у низці рішень зазначив, що не зважаючи на те, що у ст. 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо не вказана заборона від примусового членства, «негативне право на свободу асоціації» є частиною змісту цієї статті та полягає у праві особи не вступати до організації та вільно виходити з неї (рішення від 30 липня 1993 р. у справі Сигурура А. Сигурйонсона проти Ісландії, рішення від 13 серпня 1981 р. у справі Юнга, Джеймса та Вебстера проти Сполученого Королівства, рішення від 29 квітня 1999 р. у справі Шассану та ін. проти Франції тощо). Водночас відповідно до п. 20 Основоположних принципів статусу недержавних організацій у Європі, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи, передбачається можливість держави встановлювати в національному законодавстві вимогу вступу в громадську організацію як умову для здійснення певних видів професійної діяльності (наприклад, для юристів або лікарів).
Належність чи неналежність особи до будь-якої політичної партії або громадської організації не може бути підставою для обмеження її прав і свобод. Ця вимога Конституції є складовою принципу рівності громадян у своїх правах і свободах та рівності перед судом, який закріплено у ст. 24 Конституції України. Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює заборону дискримінації — користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою — статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою. Цей перелік не є вичерпним та відповідно членство у певному громадському об’єднанні може розглядатися як одна з ознак, за якою також забороняється дискримінація. Стосовно громадських об’єднань це означає, що членство або відсутність членства у відповідній організації не може визначатися законодавством як підстава надання певних додаткових прав чи переваг або, навпаки, встановлення додаткових обов’язків чи обтяжень. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про об’єднання громадян» вимога про зазначення в офіційних документах щодо членства (участі) в тому чи іншому об’єднанні громадян не допускається, крім випадків, передбачених законами України. Європейський суд з прав людини визнав порушенням права на асоціацію обов’язок, встановлений законом, відповідно до якого члени однієї з легально існуючих громадських організацій зобов’язані заявляти про свою належність до організації під час висування на регіональні адміністративні посади (рішення від 2 серпня 2001 р. у справі Гранде Ориенте Д’Італіа Ди Палаццо Джустініані» проти Італії).
Частина 5 коментованої статті закріплює, що усі об’єднання рівні перед законом. Ця рівність полягає у рівних правах та обов’язках однакових громадських об’єднань, рівному захисті їх прав з боку держави та рівній відповідальності за порушення законодавства. Рівноправність громадських об’єднань виражається рівністю загальних вимог закону до статутів цих об’єднань та додаткових вимог до статутів їх окремих організаційно-правових форм, до їх завдань, структури, територіальної сфери їх діяльності, до умов і порядку прийому в їх члени, а також виходу з їх складу, до порядку створення та повноважень керівних органів, джерел фінансування та майна громадських об’єднань, до порядку їх створення, реєстрації, реорганізації, а також призупинення їх діяльності та ліквідації. Рівноправність громадських об’єднань поширюється також на їх права й обов’язки у взаємовідносинах з державою та іншими об’єднаннями, відносини з органами під час представництва та захисту інтересів своїх членів.
Держава не може встановлювати ні в законодавстві, ні в право- застосовній практиці особливого ставлення до певної організації. Конституційний Суд України у рішенні від 13 грудня 2001 р. № 18 визнав неконституційними деякі положення Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації», якими встановлювалися додаткові права окремої спілки громадських організацій.
Рівність усіх об’єднань перед законом полягає також у рівному захисті їх прав з боку держави. Стаття 170 Кримінального кодексу України, яка встановлює відповідальність за перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій, відповідно до принципу рівності повинна застосовуватися до всіх громадських об’єднань, як існують в Україні, а не лише до трьох організаційно-правових форм, прямо вказаних у тексті цієї статті.
Стаття 37.
Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороняються.
Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.
Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.
Заборона діяльності об’єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.
Коментована стаття деталізує загальне правило, викладене у ст. 36 Конституції України, відповідно до якого право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Таким чином, коментована стаття повинна тлумачитися та застосовуватися в системних зв’язках зі ст. 36 Конституції.
Частина 1 коментованої статті закріплює перелік конституційно заборонених цілей діяльності об’єднань громадян: ліквідація незалежності України, зміна конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення. Закон України «Про політичні партії в Україні» (ст. 5) повністю відтворює конституційні заборони. Проте Закон України «Про об’єднання громадян» (ст. 4) формулює ці обмеження дещо інакше. Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об’єднань громадян забороняється в судовому порядку, коли їх метою є: зміна
