Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів
Відповідно до п. 11 ст. 92 Конституції України засади утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян віднесено до найважливіших суспільних відносин, які визначаються виключно законами України. Отже, ці питання не можуть регулюватися на підзаконному рівні. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України (рішення КСУ від 13 грудня 2001 р. №18) інші (що не є найбільш загальними) питання реалізації права на свободу об’єднання в громадянському суспільстві не піддягають державному регулюванню і мають вирішуватися на вільний розсуд його членів. Таким чином, ці питання регулюються всередині самої організації корпоративними нормами.
Закони України «Про об’єднання громадян» (ст. 13), «Про політичні партії в Україні» (ст. 8), «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (ст. 14) та інші встановлюють вимоги до об’єднання прийняти відповідні статутні документи та закріплюють загальні вимоги до їх змісту, зокрема щодо неможливості цих норм суперечити законодавству України. Правова позиція Конституційного Суду України, викладена у рішенні від 13 грудня 2001 р. № 18, була змінена у рішенні від 12 червня 2007 р. № 2, згідно з яким Суд визнав конституційним встановлення реєстраційного збору з політичних партій підзаконним нормативним актом — Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2001 р. № 840.
Діяльність недержавних громадських об’єднань регулюється численними законами України, які встановлюють особливості реалізації цього права стосовно різних організаційно-правових форм об’єднань. До таких законів належать закони України «Про об’єднання громадян», «Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про політичні партії в Україні», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про благодійництво та благодійні організації», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про кооперацію», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», «Про третейські суди» тощо.
Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із важливих аспектів права на свободу об’єднання є можливість громадян створювати суб’єкти права для спільних дій у галузі спільних інтересів. Спосіб, яким національне законодавство закріплює цю свободу, та практика його застосування владою показують стан демократії в кожній країні (рішення від 5 жовтня 2006 р., справа Московського відділення армії спасіння проти Росії).
Найбільш поширеним видом некомерційних об’єднань громадян є громадські організації. За даними Міністерства юстиції України, на початок 2011 р. пройшло легалізацію більше 3 200 громадських організацій зі всеукраїнським та міжнародним статусом та більше 15 000 з місцевим. їх правовий статус закріплено у законах України «Про об’єднання громадян», «Про молодіжні та дитячі громадські організації». Стаття 1 Закону «Про об’єднання громадян» визначає об’єднання громадян як добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об’єднання громадян незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), відповідно до цього Закону, визнається політичною партією або громадською організацією. Громадською організацією Закон визначає об’єднання громадян, утворене для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
Засновниками громадських організацій можуть бути особи, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій — 15-річного віку. Членами громадських організацій можуть бути особи, які досягли 14 років, членами молодіжних громадських організацій — особи віком від 14 до 35 років, членами дитячих громадських організацій — особи віком від 6 до 18 років.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про об’єднання громадян» легалізація (офіційне визнання) об’єднань громадян є обов’язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації об’єднання громадян набуває статусу юридичної особи. Політичні партії та міжнародні громадські організації піддягають обов’язковій реєстрації Міністерством юстиції України. Громадські організації, їх спілки можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення відповідних органів державної влади. Проте законодавча процедура реєстрації об’єднань потребує вдосконалення. Європейський суд з прав людини зазначив, що положення Закону «Про об’єднання громадян», які закріплюють процес реєстрації організацій, не є досконалими та дають можливість прийняття владою довільних рішень про відмову в реєстрації (рішення від 3 квітня 2008 р. у справі Корецький та ін. проти України).
Відповідно до ч. 1 коментованої статті обмеження права на об’єднання може бути встановлено лише Конституцією та законами України в інтересах національної безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Цей підхід узгоджується з міжнародно-правовими стандартами в галузі прав людини. Стаття 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачає, що користування правом на свободу асоціації не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах державної чи суспільної безпеки, суспільного порядку, охорони здоров’я і моральності населення, для захисту прав і свобод інших осіб. Стаття 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також закріплює, що здійснення цього права не піддягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Держава, яка запроваджує відповідні обмеження, повинна узгодити їх із «Сиракузькими принципами тлумачення обмежень і відхилень від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права» (1984 р.), що деталізують вимоги Пакту, зокрема, щодо змісту понять «встановлені законом», «національна безпека», «громадський порядок», «здоров’я населення», «прав і свобод інших людей», та практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.
Закон України «Про об’єднання громадян» (ст. 4) встановлює загальні обмеження на створення і діяльність об’єднань громадян. Не піддягають легалізації, а діяльність легалізованих об’єднань громадян забороняється в судовому порядку, коли їх метою є: зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини. Забороняється створення і діяльність політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких знаходяться за межами України, а також будь-яких структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та
