Гетьманська Україна - Олександр Іванович Гуржий

за розвиток буржуазних відносин (орендування, чумакування, конкуренція в економіці й відміна монополій, недоторканність земельних володінь і т. ін.), становили відверту загрозу чинним консервативним порядкам, встановленим Москвою і Санкт-Петербургом.

Глибокі зміни сталися також у духовному житті українців, їх зумовили як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники. Зокрема, тенденції до закріпачення, русифікація місцевої еліти, скасування принципів автономії гальмували розвиток науки і культури, зводили нанівець державницькі устремління й саму ідею республіканського устрою. На побут і звичаї Гетьманської України дедалі помітніше впливали нововведення в Московії, частково Польщі, інших сусідніх країнах. Проте навіть за цих складних обставин діяло власне судочинство й існували характерні норми поведінки, ознаки в одязі, харчуванні, зовнішньому вигляді людей. Протягом досліджуваного періоду стався принциповий перехід від старої української мови до нової, літературної, а в письменстві виразніше виявилася народно-розмовна основа. У духовному формуванні національних кадрів провідну роль відігравали місцеві школи та освіта. Світська тематика впевнено витісняла засади суто релігійної ідеології. Зародився і розвинувся неповторний за своїм колоритом український театр. Видатні вчені, діячі культури й освіти, вихованці Києво-Могилянської колегії (академії), Чернігівського, Харківського і Переяславського колегіумів, Львівського університету та інших навчальних закладів - С.Полоцький, Ф.Прокопович, Г.Сковорода, М.Гнєдич, В.Барський (Григорович-Барський), Й.Шумлянський та інші - стали визнаними на лише в Російській державі, а й далеко за її межами.

Перначі

На становищі корінних жителів прямо позначалася й зовнішня політика Московії. Адже майже безперервні війни, що їх вона вела, підривали людські ресурси, обмежували можливості народного господарства. Геноцид, запроваджений Петром І, а згодом продовжений іншими російськими імператорами на українських землях, породжував космополітизм, руйнував віру національних кадрів у власні сили. Кожна поразка царату підривала й міжнародний авторитет України як союзниці Московії.

Визвольні змагання, гостра боротьба за булаву серед старшини, масові вибухи протесту проти соціального гноблення не раз призводили до суспільно-політичної та економічної кризи в окремих регіонах. Таке поширене явище, як "шукання козацтва", давало представникам найбільш експлуатованих верств суспільства деяку надію на "відновлення" своїх "давніх" прав, здобутих зброєю у роки Хмельниччини, коли, на їхню думку, всі стали рівноправними. Географічно виступи проти соціального гніту охопили всю Україну, але найінтенсивніше вони спалахували в тих регіонах, де населення зазнавало найбільших утисків: на Лівобережжі, Правобережжі, західних територіях, дещо згодом - на Слобожанщині та Запорожжі. Руйнівні елементи, притаманні будь-якій боротьбі, ускладнювали більш високу самоорганізацію українців, хоча їхні тривалі визвольні змагання лише підтверджували природну міцність народного характеру.

Остання чверть XVII й майже все XVIII ст. минули в неперервній боротьбі народу Правобережної України за возз'єднання з Лівобережжям. Єдину "власну свою і предків своїх вітчизну милу Україну" "правобережних" і "лівобережних" українців закликали відстоювати їхні ватажки - І.Самойлович, І.Мазепа, П.Полуботок, І.Скоропадський, А.Могила, П.Орлик та інші. Але реальність життя була зовсім іншою. Розколота Українська держава до кінця XVIII ст. поступово перетворилася в провінційні частини інших країн. І все ж ідея незалежної України й далі жила серед наступних поколінь і відродилася через багато років уже за зовсім інших історичних обставин.

Примітки
1

У XVIII ст. в Росії й Україні одна верста дорівнювала 500 саженям або 1066,8 м; сажен - 3 аршинам або 2,133 м.

(обратно) 2

Формальним приводом (окрім політичної причини) до цього послужило подання К.Розумовським від "імені" українського "шляхетства" безпосередньо імператриці "прошенія" про спадковість гетьманського титулу в його роду. Цей вчинок страшенно налякав Катерину II, і тому вона примусила брата колишнього фаворита Єлизавети Петрівни взагалі відмовитись від гетьманського "уряду".

(обратно) 3

Очевидно, тут ідеться про збереження валюти.

(обратно) 4

Можливо, спочатку прізвище мало дещо інше написання, наприклад, Колос чи Колосенко. Проте пізніше, під впливом ряду обставин, воно могло трансформуватися (русифікуватися).

(обратно) 5

Зі змісту документа цілком очевидне його українське походження.

(обратно) 6

Зрозуміло: коли б Осип Колосов справді був поляком із походження, він навряд чи тікав би з Правобережжя під "високу руку" російського монарха.

(обратно) 7

У дев'яти полках із десяти (крім Стародубського).

(обратно) 8

Нерідко до козацького стану вписували не лише тих, хто служив у війську, а й "их детей и свойственников". Наприклад, у "Відомості" Харківського полку 1733 р. відзначено тілько 700 "справжніх" козаків (3859 чоловік становили їхні діти і родичі), а також 395 підпомічників і 1270 "их детей и свойственников".

(обратно) 9

За іншими даними, в 1751 р. в Київському полку зафіксовано 1246 підсусідків, Ніжинському - 3623, Чернігівському - 4409, Переяславському - 2281.

(обратно) 10

Звання "бунчуковий товариш" запровадив гетьман І.Мазепа (скасовано в 1764 р.).

(обратно) 11

Індукта - митний податок у Гетьманщині, який стягувала місцева адміністрація за ввезення товарів із Росії (скасовано в 1754 р.).

(обратно) 12

Верста у XVIII ст. становила близько 1 км.

(обратно) 13

Імовірно, йдеться про загони найманців із