Українська література » Наука, Освіта » Походження українського народу - Віктор Платонович Петров

Походження українського народу - Віктор Платонович Петров

Читаємо онлайн Походження українського народу - Віктор Платонович Петров
інших частинах Європейського Середземномор’я. Скрізь неолітичну людність Європи й Середземномор’я відтискує, знищуючи або поглинаючи, нова індоєвропейська людність. Елліни відтискують в Греччині пеласгів. Латиняни в Італії заступають етрусків, італів і інші тубільні автохтонні племена. Скрізь відбувається той самий процес: перехід з неіндоєвропейського ступня на індоєвропейський, деформація передіндоєвропейської людности в індоєвропейську.

В світлі цих процесів і явищ нам стає зрозумілішим також і той процес занепаду, знищення трипілля, про який ми знаємо з археологічних джерел. В цілій Європі, в тім числі й на Україні, відбуваються в цей період колосальні етнічно-культурні зрушення. Старий світ остаточно занепадає. Повстає той новий світ, епоха панування індоєвропейських народів, що триває тим часом ще й досі.

В II тисячолітті перед Різдвом ми на початках цього процесу. Зрештою, й Гомерова «Іліяда» фіксує й описує в історіософічному аспекті саме цей процес змагання двох світів, старого, передньоазійського, й нового, європейського: гине Троя, гине під ударами еллінів старий «яфетидичний» світ.

Україна не лишалася осторонь від цих процесів, що потрясли тоді Євразією. Україна, яка за попередньої енохи входила до складу передньоазійського культурного світу, очолюваного Месопотамією–Єгиптом, тепер, на даному етапі, змінює напрямок своїх тяжінь. За трипілля вона була країною передньоазійського світу; тепер, як і країни Балканів, Апеннінського півострова, вона індоєвро-пеїзується. Від цього часу вона належить вже не яфетидичному передньоазійському, а європейському світу.

Оскільки український народ є одним з індоєвропейських народів, то тим самим і процес творення українського народу, наших предків на Україні, як народу індоєвропейського, відноситься до II тисячоліття перед Різдвом, отже, саме до епохи післятри-пїльської (передскитської).

За цієї доби відбувається перехід тубільної людности України з передіндоєвропейської стадії (яфе-тидичної, або ж протоіндоєвропейської) на індоєвропейську. Однак було б помилкою сказати, що індоєвропейська людність України витворилася безпосередньо з трипільської. Перехід від «трипілля» до «післятрипілля», як ми знаємо, не був прямий. Цього не сталося, як не сталося й іншого цілковитого розриву. Ми знаємо: культура шнурової кераміки й шлі-хованих клинків увібрала в себе елементи культури мальованої кераміки. Іншими словами: поруч з процесами знищення, відтискування, переселення, міграції мали місце також процес дифузії, деформації, успадкування, засвоєння. Не лише виключення, але й включення. Був розрив, але й був стик.

Підсумки. Отже, формулюємо! Хлібороба заступає вершник. Мирного осельника – войовник. Мальовану кераміку – шнурова. Вола (корову) – кінь і вівця. Тубільну людність з III тисячоліття, зв’язану з передньоазійським світом, заступає нова людність, що поширюється на Україні з периферійних північно-західних її смуг. Ця нова людність є індоєвропейською людністю, і саме в II тисячолітті відбувається на Україні процес змішання тубільної людности трипільської культури з новою людністю, репрезентованою в культурі й культурою шнурової кераміки. Антропологи кажуть про змішання двох рас, що лягли в основу українського народу, як динарндного. Цей процес змішання, гадаємо, відбувся саме в цей, післятрипільський (передскитський), період.

СКИТСЬКА ЕПОХА

В якому зв’язку стоїть скитська епоха з обома попередніми епохами, трипільською й після-трипільською? З цього погляду усатівсько-городська культура II тисячоліття перед Різдвом може розглядатися як посередня ланка, переходова культура, що опосереднює зв’язки між трипільською культурою ІІІ тисячоліття й культурою скитів першої половини І тисячоліття. На прикладі усатівсько-городської культури ми простежуємо, як поступово згасає тип культури, який був властивий трипіллю, й зароджуються, розвиваються явища, що визначать згодом тип і специфічну відмінність скитської культури. З цього погляду і в суспільно-господарчому відношенні, і хронологічно усатівсько-городська культура становить якнайяскравіший приклад переходового зв’язку.

Усатівсько-городська культура, супроти трипілля, – культура вершників. Скити – теж вершники. Вершництво II тисячоліття було новим явищем в суспільно-господарчому житті країни, оскільки трипілля ІІІ тисячоліття було суцільно хліборобським, що ж до вершництва скитів з І тисячоліття перед Різдвом, то воно, в свою чергу, вже не було таким новим явищем в життьовому укладі України. Воно було логічним продовженням в розвитку тих явищ і чинників, які зародилися на попередньому етапі.

Суспільно-господарчий розвиток за скитської доби йшов тією ж лінією, яка виразно намітилася вже за попередньої – передскитської – епохи. З цього по гляду поява скитів на Україні не є нічим випадковим або несподіваним, історично не виправданим. І тим самим і назві скит не доводиться надавати жадного, так би мовити, сакрального значення. Це умовна назва. Дефінітивна функція цієї назви, як про це говоритимемо далі, дуже відносна.

Ясно одне: вершництво є приналежністю двох епох, що в історичній послідовності заступають одна одну, післятрипільської й скитської. Отже, ми могли б сказати так: вершницько-скотарська структура післятрипільської епохи знаходить своє завершення в скитській.

Вершництво післятрипільської епохи ще зв’язано «трипільством» попередньої. В цей період воно перебуває лише на перших етапах свого розвитку. Воно робить лише перші кроки й перші спроби. Опановує ситуацію воно вже за наступної, скитської, доби.

В цьому відношенні цілком правдиво післятрипільська епоха є передскитська. Усатівсько-город-ський вершник – це є передскит; скитом він стане на наступному етапі. В скитстві усатівсько-городський уклад господарства знаходить своє повне й завершу-вальне розкриття.

Заступивши трипільську «культуру на волах», передскитська «культура на коні» протягом кількох століть досягає цілковитої зрілості в скитстві як синонімі вершництва, виявленого суспільне й всебічно.

Якщо ми кажемо, що на протязі цих двох епох вершник стає провідною постаттю часу, що саме в цей час він витискує хлібороба, одсовує його на другий план, то ми маємо на увазі як економіку, так і со-ціяльну структуру країни. Це однаково стосується господарчого, суспільного й політично-державного життя країни.

Вершництво-скотарство в соціяльному аспекті означає завжди виділення економічно заможного прошарку, створення окремої верстви багатих власників стад, що соціяльно, а не лише господарче протистоять залежним од них хліборобам. Виділення прошарка скотарів-багатіїв – це одночасно формування панівної верхівки, – моменти, якнайвиразніше між собою пов’язані.

Процес соціяльної диференціяції, розподілу суспільства на багатіїв-скотарів і бідняків-хліборобів, збагачення вершників почався ще в передскитський період. Це відзначає, між іншим, проф. В.Щербаківський. У своїй книзі він на стор. 47 пише: «що вони [носії шнурової кераміки й шліфованих топірців] на Україні, завоювавши хліборобів, дуже розбагатіли, це показує один похорон в могилі біля міста Майкоп... При покійнику лежали предмети зі срібла й золота та міді, є срібні

Відгуки про книгу Походження українського народу - Віктор Платонович Петров (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: