Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін
Дуже популярним був цей твір. За одвічних часів занесені сказання Глибинної книги до давніх рукописних списків — найстародавніших пам'яток нашої культури.
Уже в XII столітті церква переслідувала людей за читання цих «єретичних» творів. Згодом світська й духовна влади терпиміш ставилися до Глибинної книги. Глибинна книга — її друга назва Книга голубина — відповідала (звичайно, стосовно до знань своєї доби) на питання, які за всіх часів хвилювали людей: «від чого зачався у нас білий світ, від чого зачалося сонце красне… молод-ясен місяць? Від чого зачались зорі ряснії, світ-люд божий?»
— Яке місто усім містам мати?
— Яка ріка усім рікам мати?
— І яка гора усім горам мати?
Та нас у цій книжці про зоологічні легенди цікавлять інші питання «глибинної велемудрості»: давній народний твір розповідає про якихось дивних істот.
А кит-риба усім рибам мати — І заснована вся сира земля, Вся сира земля, вся підсонячна; Коли ця риба поворушиться, Вся сира земля обернеться. Тому-то і кит-риба усім рибам мати… Стрефіл-пташка усім пташкам мати… Коли ця пташка затріпочеться, Все синє море заколишеться, Потопляє море кораблі гостинні Із товарами коштовними… Тому-то Стрефіл-пташка усім пташкам мати. У нас Індрик-звір усім звірам звір…
Але про Індрика-звіра ми розповімо трохи згодом.
Якого морського звіра автори Глибинної книги називали китом-рибою, сумніву нема. Безперечно, це всім тепер відома тварина: гігантський морський ссавець — кит. Щоправда, кит не риба, а звір. Мільйони років тому пішов він від якихось суходільних тварин, що нагадували, за думкою деяких учених, стародавніх собак. Кит дихає легенями, а дітей вигодовує молоком. До речі, китове молоко дуже поживне, воно містить до п'ятдесяти відсотків жиру (коров'яче — лише три-чотири відсотки).
Не дивно, що сисунець-китеня розвивається дуже швидко: за день набуває ваги по сто кілограмів і виростає на 4 сантиметри завдовжки. Щоправда, і молока він випиває чимало — біля двохсот літрів на день! [7]
Наші предки, звичайно, нічого не відали про ці зоологічні тонкощі. Адже навіть учені лише триста років тому встановили, що кит не риба, а ссавець [8]. За середньовічною традицією автори Глибинної книги вважали, що на киті «заснована вся сира земля». А коли так, то чудо-юдо риба-кит повинен, очевидно, мати величезні розміри. І Глибинна книга, і інші староруські легенди про тварин приписують китові розміри, які цілком відповідають його незвичайному призначенню. Моряки іноді беруть кита за великий острів, розповідає давня «зоологічна» книга «Фізіолог».
«І, кидаючи якір, сходять йому на спину, щоб розпалити багаття. Але тварина, збуджена вогнем, опускається у глибочінь, тягнучи на дно все, що було на ній».
«Глибинна» риба-кит не є загадкою для зоолога. Образ запозичено із звіриного царства, перебільшені тільки розміри тварини. Інша справа, Стрефіл-птах і Індрик-звір — ще двоє дивних героїв Глибинної книги.
Ці істоти напрочуд фантастичні й не схожі на відомих нам створінь. Чи вигадані вони?
СТРЕФІЛ-ПТАХ
Загадка Стрефіла-птаха розв'язується простіше, ніж Індрика-норокопача.
Про дивовижного птаха, що живе далеко за південними морями, розповідають не лише руські легенди. У Західній Європі цей птах відомий під ім'ям грифа, перси звуть його симургом, а араби — руххом.
Коли рухх здіймається у повітря, то затуляє Сонце. У пазурах він може понести слона або навіть єдинорога з нанизаними на ріг трьома слонами!
У XIII столітті знаменитий Марко Поло [9] мав справу з птахом рухх.
Він розповідає, що монгольський хан Хубілай, у якого гостював Марко Поло, почув, що далеко за межами Китайської імперії живе птах-велетень, на ім'я «рухх». Хан послав на розвідку відданих людей: вони повинні були докладно дізнатися про дивовижного птаха. Гінці відшукали батьківщину птаха рухх — острів Мадагаскар. Самого птаха не бачили, але привезли його перо завдовжки дев'яносто п'ядей! [10]
Місце проживання Стрефіла-рухха ханські гінці вказали точно будемо на Мадагаскарі, пошукаємо в його лісах легендарного птаха.
Зоологи минулого століття вже здійснили таку мандрівку. 1832 року французький натураліст Віктор Сганзен знайшов на Мадагаскарі шкаралупу величезного яйця — вшестеро більшого за страусове.
Пізніше на острів Святого Маврікія (у Маскаренському архіпелазі) прибули по ром мешканці Мадагаскару. Замість барил вони привезли з собою
