Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін
Кілька десятків тисяч років тому кудлаті слони незліченними стадами блукали заболоченими рівнинами Європи Сибіру. З Чукотки вони переселилися до Канади й, просуваючись далі Північною Америкою, дісталися аж До самої Мексіки. Наприкінці останнього зледеніння всі мамути несподівано вимерли. Та їхні кістки й величезні бивні ще й досі знаходять у різних місцях тих країв, що їх вони колись населяли. В самій лише Швабії — невеличкій німецькій провінції — знайдено (з 1700 року) кістки трьох тисяч мамутів. За підрахунками фахівців, у землі цієї країни заховано ще принаймні сто тисяч кістяків доісторичних слонів.
Які численні в деяких місцях «поклади» мамутів, засвідчує такий приголомшливий факт: ловці устриць за тринадцять років виловили на дні Доггер-Банкі понад дві тисячі мамутових кутніх зубів.
Але воістину невичерпний «схов» мамутових кісток — це Сибір. Новосибірські острови, наприклад, становлять собою гігантське кладовище мамутів.
Діставши у XVIII столітті від Катерини II виключне право експлуатувати ці острови, купець Ляхов збагатів, вивозячи з островів слонові кістки. Російський мандрівник Яків Санников повідомляв, що грунт деяких Новосибірських островів складається майже суспіль із кісток викопних слонів. Навіть морське дно біля берегів заповнене мамутовими бивнями. 1809 року Я. Санников вивіз з Новосибірських островів двісті п'ятдесят пудів слонової кістки. Та запаси її після цього не збідніли: протягом усього минулого століття на островах щороку видобували по вісім і навіть по двадцять тонн мамутових бивнів.
На початку нашого століття лише з Якутська вивозили щороку в середньому сто п'ятдесят дві пари важких мамутових бивнів. Підраховано, що за двісті років тут знайдено бивні приблизно двадцяти п'яти тисяч тварин. Усього за цей час Сибір постачив на світовий ринок близько шістдесяти тисяч бивнів. Наприкінці минулого століття Росія давала біля п'яти відсотків світового видобутку слонової кістки. Хоча з Африки вивозили щороку до шестисот п'ятдесяти тонн слонових бивнів, не було в Європі токаря й ювеліра, який не мав би про запас видобуту на російській Півночі мамутову кістку. Багато мамутових бивнів оброблялися на місці — в російських селах і містах — Якутську, Архангельську, а надто в Холмогорах.
Мамутові бивні, за свідченням багатьох авторитетів, часто бувають такі свіжі, що не поступаються з цього погляду «слоновій кістці, щойно привезеній з Африки».
Навіть трупи мамутів, які тисячоліттями пролежали в крижаних могилах, збереглися так добре, що люди, уздрівши їх, гадали, ніби перед ними тварини, недавно вмерлі. Вилізли вони на поверхню та й похлинулися чистим повітрям!
Та що прості люди! Деякі сучасні вчені, вражені незвичайною свіжістю мамутових решток, допускаються неймовірних передбачень. Можливо, кажуть вони, мамути вимерли не так давно, як усі вважають. Можливо, вони мешкали в сибірських лісах ще за часів Кучумового царства…
Відомий бельгійський зоолог доктор Б. Ейвельманс, автор цікавого твору про загадкові істоти, звернув мою увагу на дуже дивну обставину. В листі він повідомив мене про дещо дивне: якийсь російський історик (Б. Ейвельманс гадає, що це Юрій Семенов у книзі «Підкорення Сибіру») писав, ніби славнозвісний донський козак Єрмак Тимофійович зустрів у сибірських лісах… живого мамута.
1580 року Єрмак нібито бачив в зауральській тайзі «великого кошлатого слона». Місцеві проводарі пояснили йому, що оберігають цих слонів. Це «гірське м'ясо», споживають його лише в скрутні часи.
Сам Єрмак, напевне, був неписьменний, і його розповідь про мамута (якщо це не вигадка пізніших авторів) занотував хтось інший. Його ім'я невідоме. Не знайшов я в бібліотеках [13] і книги Юрія Семенова «Підкорення Сибіру», а цікаво було б перевірити, хто й коли таку незвичайну пригоду приписав Єрмакові.
Якщо насправді повідомлення про «кошлатого слона» із сибірських лісів занотовано у XVI столітті… залишається тільки розвести руками.
Річ у тім, що за тієї доби жодна людина в світі не знала про існування мамутів. Знаходили безліч їхніх решток, але вважали, що належать вони не слонам, а підземним кротам-велетням. Уважали їх і за кістки драконів, велетнів, кіклопів. Мамутові бивні спритники в Західній Європі видавали за роги єдинорога або за пазури казкового птаха грифа (західний варіант нашого Стреміла). Про слонів, живих чи вимерлих, не було й мови. Тому, коли натуралісти XVIII століття вперше зіткнулися з викопними кістками мамутів, вони й гадки не мали, що в Європі, а тим паче в Сибіру, колись водилися власні слони. Вирішили, що мамутові кістки — це тлін африканських слонів, завезених до Європи карфагенським полководцем Ганнібалом. У стародавньому війську слони правили за танки. Коли римляни розбили Ганнібала, слони, що були в його війську, розбіглися нібито по всій Європі, зайшли й далі — до Сибіру — й загинули там від холоду.
Історія вивчення мамутів починається з 1692 року, коли російський цар Петро І прочув від торгівців, які їздили з крамом до Китаю, що в сибірській тундрі водяться кошлаті бурі слони. Купці присягалися, наче самі бачили голову одного такого слона. Його м'ясо напіврозклалося, але кістки були забарвлені кров'ю. Цар видав указ збирати усілякі речові докази існування цих слонів.
1724 року російські солдати знайшли на березі Індигірки ще одну мамутову голову. Учених найдужче вразило в цій знахідці довге буре волосся, що вкривало шкіру сибірського слона. Отже, це не африканський слон, який утік із Ганнібалового війська, — шкіра африканських слонів без смуху, — а зовсім інша тварина.
Наприкінці XVIII століття у зоології утвердилася, нарешті, правильна уява про мамута. Тепер уже ніхто не сумнівався, що це викопні, нині вимерлі слони, які населяли колись усю північ Європи й Азії.
