Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін

1799 року німецький учений Йоганн Блюменбах, вивчивши зібрані кістки й шматки шкур мамута, дав латинське наймення тварині: «Elephas primigenius» — «первородний слон».

Так Індрик-звір дістав наукове ім'я.

Глибинна книга не найдавніший на Русі твір про тварин. І не Шестиднів, не Тлумачна палея, не Сказання про птахів [14] — інші староруські списки, в яких поряд з біблійними подіями описано живих істот. Найперша на Русі «зоологічна» книга — це «Фізіолог».

Вплив «Фізіолога» на російський і західноєвропейський середньовічний світогляд і мистецтво був величезний. Образи фантастичних створінь, запозичені скульпторами й живописцями з цього твору, й досі прикрашають стіни старовинних будівель і церков. Не знаючи «Фізіолога», не можна правильно витлумачити дивні постаті тварин на старих кахлях грубок та на деяких іконах. Багато героїв стародавніх руських легенд про тварин — і єхидна, і єдиноріг, і птах фенікс, і алконост-птах, і саламандра, що танцює в «пещі вогненній», — беруть початок від «Фізіолога». Перші руські енциклопедії — азбуковники, твори з всесвітньої історії — хронографи [15], згадані вже палеї, шестидневи, житія святих, богословські, філософські й риторичні трактати — всі переймали відомості про заморський тваринний світ із «Фізіолога». Звичайно, це були відомості, згідні з ученням церкви й придатні для тлумачення християнського символізму, як побачимо згодом, надзвичайно штучного.

Вплинув «Фізіолог» і на усні народні перекази, він породив багато забобонів і віру в безглузді вигадки. Байки про кита, на якому нібито тримається Земля, про єхидну, яка породжує драконів, про василісків, єдинорогів перейшли на російський грунт з Візантії разом із «Фізіологом». Ця книга причетна також і до виникнення повір'я про русалок.

У дохристиянській слов'янській міфології, здається, зовсім не фігурують рибохвості діви. Легенди про них попали на Русь разом із «Фізіологом» і лише згодом набули тут суто руської самобутньої редакції. Ці легенди про рибо-дів, як побачимо згодом, ведуть нас із Візантії ще далі в глиб віків і азіатського континенту — до Вавілона.

Вплив «Фізіолога» на художнє оформлення християнських легенд був іще вагоміший, а надто на Заході. Чудовиська, які морочили й спокушали святих, фантастичні істоти, які допомагали їм у пустелях і привиджувалися їм, уперше породжені на світ фантазією невідомих авторів «Фізіолога».

У бібліотеках Європи зберігаються численні рукописи, складені у IX–XV століттях, — улюблене чтиво середньовічного обивателя. Це бестіарії — оповідання про тварин. Поряд із реальними істотами (з додатком найнісенітніших про них байок) описано тут казкових та фантастичних звірів і птахів. Майже кожен розділ бестіаріїв розпочато словами: «Фізіолог» говорить…» або «Фізіолог» учить…» Ось який знаменитий у стародавні часи був цей «Фізіолог».

Своєю популярністю «Фізіолог» зобов'язаний не християнським отцям церкви, які чимало попрацювали над його богоугодним оформленням. В основу «Фізіолога» покладено оповідання про тварин якогось античного — грецького чи римського — автора. Деякі давні тексти «Фізіолога» називають його творцем Арістотеля. Безперечно, дослідження Арістотеля та його послідовників частково використали упорядники «Фізіолога» [16]. Але справжній автор цього твору все ж таки невідомий. А втім, ця книга була така популярна за давнини, що християнська церква не змогла вилучити її з ужитку, як багато інших поганських творів, що їх вона заборонила. Тоді отці церкви вирішили у свій спосіб відредагувати улюблену книгу народу, пристосувати її до мети своєї пропаганди. Описання кожної тварини було штучно припасоване до >якого-небудь біблійного міфа й наділене символічним тлумаченням у християнському дусі. Вийшла безглузда суміш із натуралістичних описів і християнських нісенітниць.

Церковну редакцію книги завершено у II — на початку III століття нашої ери. Твір про тварин — своєрідний «Брем» античної давнини — перетворився на збірник християнської моралі. Описи істинних і уявних рис тварин правили тепер лише за приклад алегорично-символічного тлумачення біблійного вчення. «Фізіолог» з ворога перетворився на спільника церкви й став віднині енциклопедичним довідником у руках християнських проповідників.

Уже наприкінці І століття Климент Римський удався до авторитету «Фізіолога», доводячи можливість воскресіння мертвого тіла Христа. Він посилався на приклад птаха фенікса. Докази Климента повторили згодом інші богослови — Тертуліан (150–230 роки нашої ери) і Амвросій (IV століття). Ієронім (331–420 роки нашої ери) користувався в своїх богословських творах запозиченими з «Фізіолога» образами сирен. «Ящірка» саламандра, яка не горіла у вогні, доводила в теологічних