Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін

й вужі виявилися безсилі перед таким ворогом. Їх і самих частенько з'їдали на обід щури. Коти — пострах мишей і щурів — принесли людям величезну користь, значення якої нам і тепер важко оцінити. А корисні тварини у сиву давнину мали особливі привілеї, їх часто возвеличували до священного рангу.
МАНГУСТА-ЧАРІВНИК

Мангусти й іхневмони — звірятка, схожі на наших куниць, — найхоробріші в світі винищувачі змій. Спритність, з якою вони розправляються зі своїми отруйним жертвами, справді гідна подиву.

У чудовому фільмі «Стежкою джунглів» ми бачили, як упевнено змагаються мангусти зі смертю. Під час сутички з коброю мангуста тримає ощирений писок буквально за кілька сантиметрів від зміїної пащі. Голова кобри в навальному кидку долає цю відстань так швидко, що не встигнеш і оком змигнути. Чверть секунди триває напад змії: кидок уперед, укус, випуск отрути з отруйних залоз — і голова знову займає попереднє положення.

Коли рухи змій такі блискавичні, то що можна сказати про швидкість їх переможців — мангуст, які завжди встигають ухилитися від зміїного укусу!

Дуель мангусти і кобри.

Марновірний поговір наділив цих звірят надприродними властивостями, що ніби уберігають їх від змій. Мангусти, бачте, володіють магічним хистом відводити укус змії, тому кобра замість невловимого супротивника хапає зубами лише повітря.

Та ось із Азії мангуст завезли до Америки. Їх хотіли акліматизувати там для боротьби із зміями. Але спроба не вдалася: мангусти, славнозвісні винищувачі змій Старого Світу, ставали жертвами перших же блискавичних кидків гримучих змій. Століттями вироблялися в мангуст реакції на азіатських кобр і гадюк. А коли вони зіткнулися з гримучими зміями Америки, то, ведучи бій колишнім способом, виявили свою цілковиту безпорадність. Захисні рефлекси нового ворога були швидші, аніж їхні власні: мангусти не встигали ухилитися від отруйних зубів гримучих змій.

Як бачите, ніякого чаклунства, ніякого магічного дива: фізіологічний «механізм» звірятка спрацьовував раніше, ніж у змії, — мангуста здобувала блискучу перемогу: реакція запізнювалася — наставав трагічний кінець.

Придивляючись і до інших представників розмаїтої плеяди священних тварин: котів, корів, баранів, жуків, — ми не бачимо і в їхніх звичках ніяких ознак надприродної могутності, якими обдарувала цих тварин фантазія забобонних людей.

Залишки первісного поклоніння тваринам збереглися ще й досі навіть у релігіях, які претендують на особливе становище серед інших, нижчих, як на їхню думку, культів.

Символічні зображення тварин часто-густо подибуємо в християнській міфології. Було дуже поширене, а надто в ранній період християнства, схиляння перед Христом в образі ягняти. Святий дух — один з різновидів триєдиного бога — шановано в подобі голуба, а святий Христофор на православних іконах наділений собачою головою, ніби бог Анубіс на барельєфах Стародавнього Єгипту.

Слуги диявола збурюють спокій християн знову ж таки в образах тварин — напівкозлів-напівмавп з шкірястими крилами кажанів. Інші фантастичні створіння церковного символізму — дракони, апокаліпсичні звірі, херувими, серафими, василіски, єдинороги — створені з найрізноманітніших, що не пасують одна до одної, частин справжніх і казкових звірів, птахів і плазунів.

Це вже не тотемні і не священні тварини, хоча й пов'язані з ними кревними узами. Їм християни не поклоняються, не приносять офір, але вірять у них. Це істоти міфологічні. Їхні недоладні постаті супроводжують святих і пророків у їхніх подвигах або втілюють своїм мерзенним і відразливим виглядом нечестиві діяння диявола.

Такі, наприклад, херувими — несосвітенна мішанина із биків, левів і орлів у видіннях Ієзекіїля і фантастичні шестикрилі серафими Ісайї («у кожного з них по шість крил, двома закривав кожний обличчя своє, двома закривав ноги свої, а двома літав»).

Отакий, певне, янгол з вогненним мечем, що охороняє, згідно з біблією, райську браму. В староєврейському тексті його називають херубом, тобто биком. Євреї поклонялися херубам [5] у сиву давнину і зображували їх як величезних крилатих биків з двома обличчями — людським і бичачим.

Схожі на херубів апокаліпсичні страховиська — надянголи, що вдень і вночі співають перед престолом бога трисвяту пісню: «Свят, свят, свят, господь бог, вседержителю, що був, є і прийде». Перший з них має вигляд лева, другий — тельця, третій — людини, четвертий — орла, і в кожного по шість крил і очі на всьому тілі. Ці химери стали згодом символічними двійниками чотирьох євангелістів: Матфея, Марка, Луки і Іоанна.

Пророк Іона уславився завдяки китові, що проковтнув Іону, а святий Георгій — драконові, якого він переміг і з яким відтоді не розлучається на іконах.

Дракон у християнській міфології — давня алегорія сатани, так само як порося з яструбиними пазурами — Нерона-антихриста, а семиоке й семироге ягня — самого Ісуса Христа.

З неймовірними створіннями знайомлять нас і давні руські книги — сказання, енциклопедії, хронографи і азбуковники. Ми бачимо дивні постаті фантастичних химер на фасадах стародавніх церков, на іконах, читаємо про них у билинах, стрічаємо в народних казках і повір'ях. З дитинства кожному з нас знайомі ці слова — дракон, василіск, єдиноріг, русалка, риба-кит, птах-фенікс. Менш популярні, але, мабуть, теж відомі багатьом Індрик-звір і Стрефіл-птах.

ГЛИБИННА КНИГА
ЧУДО-ЮДО РИБА-КИТ

Наші предки мали улюблену книгу. Читали її царі, і бояри руські, і прості люди. Каліки перехожі [6] ще на світанку історії