Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості - Джулія Кемерон

П’єро Ферруччі

Життя — цікава штука; якщо ми відмовляємося приймати будь-що інше, окрім найкращого, то часто лише це і отримуємо.

Сомерсет Моем

Перевірка

1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? Чи стали ви їх писати по-іншому після того, як їх прочитали? Чи ви все ще дозволяєте собі вільно записувати всі свої думки?

2. Чи ходили ви цього тижня на творче побачення? Дозвольте собі ще одне, додаткове. Що ви робили? Як ви почувалися під час побачення?

3. Чи довелося вам цього тижня помітити якісь вияви синхронності? Які саме?

4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.

Тиждень 11. Відновлюємо відчуття незалежності

Цього тижня ми зосередимося на нашій творчій незалежності. Ми проаналізуємо те, як ми повинні приймати себе як митців і піклуватися про себе. Ми дослідимо моделі поведінки, які можуть зміцнити нашу духовну основу, а відтак і наше уміння творити. Ми особливо уважно розглянемо, як варто сприймати успіх, щоб не завдавати шкоди власній свободі.

Прийняття

Я — митець. Як творча людина, я потребую іншого співвідношення постійності і змін, ніж інші люди.

Може виявитися, що робота з дев’ятої до п’ятої дисциплінує мене і вивільняє більше часу для творчості. А може бути, що така робота навпаки висмоктує з мене всю енергію і зовсім не дає творити. Я повинна експериментувати, аби дізнатися, що підходить саме мені.

Матеріальний достаток митця зазвичай мінливий. Немає такого правила, що ми повинні постійно сидіти без шеляга за душею, але цілком можливо, що такі періоди траплятимуться. Хороші витвори не завжди добре продаватимуться. Люди купуватимуть, але не завжди вчасно платитимуть. Ринкові умови можуть погіршуватися, навіть якщо сама робота — просто чудова. Я не можу контролювати ці фактори. Залишаючись вірною своєму внутрішньому митцю, я зазвичай створюю те, що потім легко продається — але не завжди. Мені потрібно звільнитися від того, щоб судити про власну цінність і цінність моєї роботи залежно від її ціни на ринку.

Уявлення про те, що гроші визначають мою цінність, дуже важко позбутися. Якщо завдяки грошам визначається справжнє мистецтво, то Ґоґен[23] був шарлатаном. У мене, як у творчої людини, може не бути розкішного будинку, хоча одне не суперечить іншому. Натомість, у мене може бути збірка віршів, пісня, п’єса, фільм.

Я повинна навчитися, що мій творчий авторитет залежить від мене самої, Бога і моєї роботи. Іншими словами, якщо у мене в голові виник вірш, я повинна його записати — і байдуже, чи купить його хтось, чи ні.

Я повинна створювати те, що саме хоче з’явитися на світ. Я не можу спланувати, щоб моя кар’єра розвивалася тільки у потоці готівки та ринкових стратегій. Самі по собі ці речі нешкідливі, проте надмірна увага до них може пригнічувати внутрішню дитину всередині нас, яка лякається і злиться, коли ми відкладаємо спілкування з нею на потім. Ми чудово знаємо, що дітям не до вподоби чути: «Пізніше. Не зараз».

Оскільки мій внутрішній митець — дитина, я повинна піти на певні поступки щодо її відчуття часу. Певні поступки не означають повну безвідповідальність. Це лише означає, що дитині потрібно приділяти якісний час, знаючи, що якщо я дозволю їй робити те, що вона хоче, вона допоможе мені зробити те, що потрібно мені.

Інколи я погано писатиму, погано малюватиму, погано виконуватиму роль. Я маю на це повне право. Творчість — це вже винагорода сама по собі.

Я творча людина, я повинна бути дуже перебірливою, обираючи своє оточення, — товаришувати з людьми, які піклуються про мого внутрішнього митця, а не намагаються приручити його заради мого ж блага. Одні дружні стосунки розворушать мою уяву, а інші умертвлять її.

Я можу добре готувати чи бути поганою господинею, але бути сильним митцем. Можу не любити порядок і бути неорганізованою у всьому, крім творчості, можу бути одержима творчими деталями, але байдужа до таких речей, як вичищене взуття і натерта до блиску підлога.

Більшою мірою моє життя — це моя творчість, і коли воно стає сірим і нецікавим, те саме відбувається і з моєю роботою. Як творчій людині, мені може бути до вподоби те, чим інші нехтують: панк-гурт, чия музика чомусь неабияк мені полюбилася, пісня прославлення, на яку дуже реагує мій внутрішній слух, шматочок червоного шовку, яким мені подобається прикрашати свій одяг, хоча цим я «все псую».

Як творча людина, я можу завивати волосся чи носити дивний одяг. Можу витратити купу грошей на парфуми з неприємним запахом, тому що гарна синя плящина, у якій вони продавалися, допомагає мені писати про Париж тридцятих років.

Як митець, я пишу незалежно від того, добре в мене виходить чи ні. Я знімаю фільми, які комусь можуть здатися жахливими. Я роблю неумілі начерки, щоб потім сказати: «Я була в цій кімнаті і була щаслива. На вулиці був травень, і я зустрілася з тим, з ким хотіла зустрітися».

Як творча людина, я поважаю себе найбільше за те, що беруся до