Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості - Джулія Кемерон

Ми повинні активно, усвідомлено, неустанно і творчо плекати самих себе.

Коли вас уражає наркотик слави, підійдіть до свого мольберта, друкарської машинки, фотоапарата чи глини. Візьміть до рук свій інструмент і почніть грати у невеличку творчу гру.

Швидко, дуже швидко наркотик слави почне послабляти свою хватку. Творчі зусилля — ось єдині ліки. Лише коли творчість приносить нам радість, ми можемо звільнитися від нав’язливої думки про інших і те, як у них все відбувається.

***

Справжнє навчання приходить тоді, коли відступає дух суперництва.

Джидду Крішнамурті

Суперництво

Ви розгортаєте журнал чи навіть вісник навчального закладу, який закінчили, і дізнаєтеся, що хтось, хтось зі знайомих, просунувся далі і швидше до вашої мрії. Замість того, щоб сказати: «Ось доказ, що це можливо», — ваш страх скаже: «Він (вона) досягне успіху замість мене».

Суперництво — це ще один духовний наркотик. Коли ми надто на ньому зациклюємося, то отруюємо власну криницю і перешкоджаємо власному прогресу. Коли ми впиваємося поглядом у досягнення інших, то відводимо очі від власної прямої дороги. Ми ставимо собі неправильні запитання і отримуємо неправильні відповіді.

«Ну чому мені так не щастить? Чому він випустив свій фільм/свою статтю або п’єсу раніше за мене? Це все через сексизм? Це все так безглуздо! Мені нічого запропонувати». Ставлячи такі запитання, ми відмовляємо себе від спроб творити.

Такі питання відволікають нас від важливіших тем: «Чи працювала я сьогодні над своєю п’єсою? Чи встигла надіслати її, куди потрібно, до дедлайну? Чи встановила я потрібні контакти, щоб її популяризувати?».

Це важливі питання, і зосереджуватися на них непросто. Не дивно, що ми спочатку кидаємося пити емоційну отруту. Не дивно, що так багато з нас читають глянці на кшталт «Піпл» (чи «Нью-Йорк Таймс бук рев’ю», чи «Ліерз», чи «Мірабелла», чи «Есквайр»), а потім використовують їх, щоб упиватися нездоровою заздрістю.

Шукаючи привід самим не братися до справи, ми знаходимо безліч відмовок: «Напевно, хтось уже це сказав чи зробив… І навіть краще за мене… Комусь уже приходила така ідея… Крім того, в них були зв’язки, багатий татко, вони належали до вузького кола потрібних людей, вони переспали з кимось, щоб дістатися верхівки…».

Суперництво є підґрунтям багатьох глухих кутів у творчості. Як митці, ми повинні прагнути заглибитися всередину себе. Повинні уважно прислухатися, до чого саме підштовхує нас внутрішнє чуття. Ми не можемо дозволити собі перейматися тим, що зараз у моді, а що ні. Якщо для певного витвору зараз уже занадто пізно чи ще надто рано, прийде час, коли він знову буде актуальним.

Як творчі люди, ми не можемо дозволити собі думати про те, хто нас випереджує і як вони на це не заслуговують. Бажання бути кращими, ніж хтось, може перемогти бажання просто бути. Як митці, ми не можемо дозволити собі так думати. Це веде нас геть від власного внутрішнього голосу і вибору та втягує у гру, центр якої — поза нами і сферою нашого впливу. Така позиція змушує нас визначати власну творчість у порівнянні з чиєюсь іншою.

Така система «порівняння і контрасту» може знадобитися критикам, але не митцям у процесі творчості. Нехай критики відслідковують тренди. Нехай оглядачі переймаються тим, що в моді, а що ні. Займімося насамперед тим усередині нас, яке щосили намагається з’явитися на світ.

Коли ми вбачаємо в інших митцях своїх суперників, коли зосереджуємо свій творчий інтерес на тому, що відбувається на ринку, то наче штовхаємося зі своїми колегами під час творчих забігів. Це ментальність спринту. Намагаючись за будь-яку ціну здобути нетривалу перемогу, ігноруючи довготермінові здобутки, ми нехтуємо можливістю жити творчим життям, ідучи за власним світлом, а не за штучним світлом моди.

Щоразу, коли ви сердитеся через те, що хтось вас випереджає, пам’ятайте: менталітет спринту — це завжди вимога власного его не просто робити щось добре, а бути першим і найкращим. Вимога нашого его — щоб наші витвори були повністю оригінальними, так, ніби це можливо. Всі витвори перебувають під впливом один одного. Всі люди перебувають під впливом інших людей. Жодна людина не буває островом, а витвір мистецтва не буває материком сам по собі.

Коли ми реагуємо на певний витвір мистецтва, ми насправді реагуємо на те, як він резонує з нашим попереднім досвідом. Ми зрідка вбачаємо у ньому щось цілковито нове, щось повністю незнайоме. Натомість здебільшого бачимо пережите у новому світлі.

Якщо потреба бути несхожими на інших досі турбує вас, не забувайте ось про що: кожен із нас — окрема країна, яку цікаво відвідати. Лише уважно проаналізувавши власні творчі інтереси, ми можемо називати себе своєрідними. Ми — батьківщина нашого мистецтва, місце його походження. Якщо трактувати оригінальність з такої точки зору, то своєрідність — це ніщо інше, як залишатися вірними собі.

Дух суперництва, на відміну від духу творчості, часто змушує нас ставити хрест на усьому, що не здається нам виграшною ідеєю. Це може бути дуже небезпечно і може перешкодити нам завершити проект.

Суперництво змушує нас робити передчасні однозначні висновки на зразок «Добре або погано». Чи варто давати цьому проекту життя? («Ні», — відповість наше его, яке шукає надійні ідеї без натяку на провал і винятково виграшні.)

Передбачити успішність багатьох попередніх хітів можна лише зараз, озираючись назад. Аж поки ми не переконаємося у протилежному, ми вважаємо багатьох лебедів гидкими каченятами. Так ми нехтуємо власними замислами, коли ті лише починаються зароджуватися у нашій голові. Вони не проходять крізь сито нашого відбору, наче учасниці конкурсу краси. Забуваємо, що не всі діти народжуються гарними, і тому позбавляємося непримітних і обтяжливих проектів, які могли б стати нашими найкращими роботами, нашими найкращими творчими гидкими каченятами. Витвір мистецтва потребує часу, щоб дозріти. Якщо почати судити про нього надто рано, можна помилитися в оцінці.

Ніколи, ніколи не критикуйте новостворений витвір надто рано. Виявіть готовність малювати або писати неуміло, тоді як ваше самолюбство пручається і чинить опір. Ваш невдалий текст може