Вступ до психоаналізу - Зигмунд Фрейд

б: «У цілій низці випадків такого зовсім не спостерігається і симптоми, здається, свідчать про протилежний намір: усування або припинення сексуального задоволення». Я не заперечую правильності ваших тлумачень: у психоаналізі часто трапляються речі набагато складніші, ніж нам хотілося б. Якби ці всі речі були такі прості, ми б, може, й не потребували психоаналізу, щоб пояснити їх. І справді, деякі риси церемоніалу в нашої другої пацієнтки мають аскетичний, ворожий сексуальному задоволенню характер, приміром, вона виносить і зупиняє годинники, немов виконуючи магічну дію, спрямовану на уникання нічних ерекцій, або хоче не дати горщикам упасти й розбитися, що можна ототожнити з намаганням зберегти свою незайманість. В окремих випадках церемоніалу вкладання в ліжко, які я досліджував, цей негативний характер проступає ще сильніше; весь церемоніал можна витлумачити як захисні засоби проти сексуальних спогадів та спокус. Але ж у психоаналізі ми вже не раз пересвідчувалися: протилежності аж ніяк не означають суперечності. Тож можна поширити наше твердження, кажучи, що мета симптомів — сексуальне задоволення або ж оборона від нього; і справді, при істерії загалом переважає позитивний характер, справдження бажань, а при неврозі нав’язливих станів — негативний, аскетичний характер. Якщо симптоми можуть служити і сексуальному задоволенню, і його протилежності, оця двобічність, або полярність, безперечно спирається на якусь деталь у їхньому механізмі, про яку ми ще не мали нагоди згадувати. Симптоми — це справді, як ми зараз почуємо, результати компромісу, зіткнення і взаємодії двох протилежних намагань, і тому в симптомі виявляються обидві тенденції, які брали участь у його утворенні: згнічена і згнічувальна. У такому вияві переважає то одна, то друга сторона, і тільки дуже рідко трапляється, щоб однієї не було зовсім. При істерії обидва наміри здебільшого поєднуються в одному симптомі. При неврозі нав’язливих станів обидві частини часто відокремлені, симптом тоді стає подвійним, складаючись із двох послідовних дій, що заперечують одна одну.

Не так легко справитися з другою трудністю. Розглянувши цілу низку витлумачених симптомів, ви, напевне, зразу ж подумаєте, що уявлення про сурогатне сексуальне задоволення через симптом слід поширити до його найдальших меж, щоб воно могло охопити всі випадки. Ви не проминете нагоди зазначити, що симптоми насправді не пропонують реального задоволення, що вони досить часто обмежуються оживленням певного почуття або зображенням певної фантазії з якогось сексуального комплексу. Крім того, це нібито сексуальне задоволення дуже часто засвідчує свій інфантильний або непристойний характер, часом воно дуже скидається на акт мастурбації або нагадує про погані звички, які забороняли в дитинстві і які давно вже відмерли. До того ж вас іще дужче здивує, що за сексуальне задоволення іноді правитиме те, що можна назвати задоволенням жорстоких або огидних, ба навіть неприродних жадань. Щодо цього останнього пункту ми, шановні добродійки й добродії, не дійдемо порозуміння, не дослідивши докладно людської сексуальності й не з’ясувавши при цьому, що саме з цілковитим правом можна називати сексуальним.

Лекція 20

Сексуальне життя людини

Вельмишановні добродійки і добродії! Цілком можна припустити, ніби немає жодного сумніву в тому, що слід розуміти під терміном сексуальне. Сексуальне — це насамперед непристойне, те, про що людині не можна говорити. Якось мені розповідали, що учень одного відомого психіатра спробував колись переконати свого вчителя, що симптоми істеричних хворих дуже часто зображують щось сексуальне. З цим наміром він підвів його до ліжка жінки, хворої на істерію, чиї напади безперечно наслідували хід пологів. Але той заперечив: «Ні, пологи — це не сексуальне». Певне, пологи не за всяких обставин — щось непристойне.

Я помічаю, що ви аж ніяк не схвалюєте мого гумору, коли йдеться про такі поважні речі. Проте це зовсім не жарт. Кажу по правді, не так уже й легко з’ясувати, що становить зміст такого уявлення, як «сексуальне». Мабуть, найкращим визначенням було б таке: сексуальне — це все, що пов’язане з різницею статей, але вам воно видасться надто безбарвним і широким. Коли ж у центрі уваги поставити сам статевий акт, то ви, певне, скажете, ніби сексуальне — це все, що пов’язане з отриманням насолоди від тіла (а надто статевих органів) особи іншої статі і, якщо брати вужче, спрямоване на поєднання геніталій і виконання статевого акту. Але в такому разі ви й справді недалеко відступите від ототожнення сексуального з непристойним, а пологи й справді не матимуть нічого спільного з сексом. А якщо за ядро сексуальності вважати продовження роду, вам загрожуватиме небезпека відкинути цілу сукупність явищ, не спрямованих на продовження роду, проте безперечно сексуальних, як-от мастурбація або навіть поцілунок. Та ми вже не раз мали нагоду пересвідчитись, що спроби дати дефініції завжди приводять до труднощів, тому саме в цьому випадку відмовмося від прагнення досягти кращих результатів. Можна здогадуватися, що в розвитку уявлення про сексуальне відбулося щось таке, що, за влучним висловом Г. Зільберера, мало своїм наслідком «помилку накладання». А загалом ми досить добре знаємо, що люди називають сексуальним.

У повсякденному житті для всяких практичних потреб цілком досить знати, що сексуальне — це щось пов’язане з різницею статей, зі статевим потягом і його задоволенням, із продовженням роду, а водночас це речі непристойні, які годилося б ховати від чужого ока. Проте для науки цього мало. Бо завдяки ретельним дослідженням, що вимагали неабиякої самопожертви й дисципліни духу, ми відкрили цілі групи людських індивідів, «сексуальне життя» яких найразючіше відрізняється від звичних для нас стандартів. Одні з цих «збоченців» цілком, так би мовити, скасували у своїй життєвій програмі різницю статей. Сексуальне бажання в них збуджують тільки особи однієї з ними статі; особи протилежної статі, а надто їхні статеві органи для них зовсім не становлять сексуального об’єкта; в крайніх випадках вони навіть навівають їм жах. Через це, звичайно, вони не беруть ніякої участі в продовженні роду. Таких осіб ми називаємо гомосексуалістами або збоченцями. А проте здебільшого — хоча не завжди — це фізично добре збудовані чоловіки й жінки з високим рівнем інтелектуального та етичного розвитку, які вирізняються тільки оцією згубною особливістю. Вустами своїх наукових представників вони проголошують себе окремим різновидом людського роду, «третьою статтю», що має не менші права, ніж дві перші. Ми ще, напевне, матимемо нагоду критично розглянути ці твердження. Звичайно, ці люди — аж ніяк не «обрані представники» людського роду, як вони самі себе воліли б називати, бо серед них трапляється принаймні не менше негідних і ницих людців, ніж серед тих, що мають інші сексуальні вподобання.

Але ці збоченці потребують від своїх сексуальних об’єктів принаймні того самого, чого вимагають від своїх об’єктів нормальні люди. А далі йде ціла низка ненормальних типів, чия сексуальна активність дедалі більше відхиляється від того, що видається бажаним розважливій людині. Їхнє розмаїття та незвичайність можна порівняти лише з тими гротеск­ними постатями, які намалював П. Брейґель, зображуючи спокусу святого Антонія, або з тими забутими богами та вірними давнини, які в Ґ. Флобера довгою вервечкою проходять перед побожним покутником.[34].

Таке стовпище вимагає хоч якогось упорядкування — якщо тільки воно остаточно нас не приголомшить. Ми ділимо збоченців на тих, що в них, як і в гомосексуалістів, змінився сексуальний об’єкт, і на тих, у яких насамперед змінилася сексуальна мета. До першої групи належать ті, що відмовились від взаємного поєднання геніталій і при сексуальному акті з партнером замінюють геніталії якоюсь іншою частиною