Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко

або звільнення від нього[533]. Зайняту Б.В. Волженкіним позицію підтримав В. Козлов, який на її обґрунтування посилався на пункт 3 Постанови Верховної Ради РРФСР від 5 грудня 1991 р. “Про порядок введення в дію і застосування Закону РРФСР “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу РРФСР…”, де було вказано, що “розмір вчиненого розкрадання державного або колективного майна як кваліфікуюча ознака відповідних складів злочинів встановлюється з урахуванням мінімального розміру оплати праці, передбаченого законодавством, чинним у момент закінчення або припинення злочинної діяльності”, а не в момент розгляду справи судом[534]. Таке ж положення міститься і в пунктах 3 та 4 примітки до статті 185 КК України, де говориться що великий та особливо великий розміри розкрадань визначаються на момент їх вчинення. Ю.Г. Ляпунов докорив позицію В. Козлова тим, що вказівка в цьому випадку на застосування закону часу вчинення злочину не повинна заперечувати загального припису про зворотну дію більш м’якого кримінального закону[535].

Немає єдності і в судовій практиці щодо вирішення цієї проблеми. Так, Ф. до 1 березня 1996 року вчинила розкрадання державного майна на суму 100.167.430 карбованців. На момент скоєння нею цього діяння особливо великим розміром розкрадання вважалося розкрадання на суму в 250 мінімальних розмірів заробітної плати, або 15.000.000 і більше карбованців[536], а отже її діяння підлягало кваліфікації за статтею 861 КК України 1960 року. З 1 березня 1996 року мінімальний розмір заробітної плати було підвищено до 1.500.000 карбованців[537], і відповідно особливо великим розміром розкрадання стало вважатися розкрадання на суму 375.000.000 карбованців. Стрийський міський суд, судова колегій в кримінальних справах Львівського обласного суду та президія цього ж суду, які розглядали справу вже після 1 березня 1996 року, визнали, що у даному разі мало місце пом’якшення кримінальної відповідальності і кваліфікували скоєне Ф. діяння за частиною другою статті 84 КК України 1960 року як розкрадання державного майна шляхом зловживання посадової особи своїм посадовим становищем[538]. У подібній же ситуації був виправданий Л., який до 1 січня 1998 року незаконно перемістив через державний кордон України товари на суму 6.820 гривень. На момент вчинення цього діяння воно підпадало під ознаки складу злочину, передбаченого статтею 70 КК України 1960 року, оскільки вартість незаконно переміщених товарів перевищувала 200 мінімальних розмірів заробітної плати (15 гривень на той момент). Однак до моменту розгляду справи у суді розмір мінімальної заробітної плати було збільшено втроє, внаслідок чого вартість товарів, незаконне переміщення яких через кордон тягне кримінальну відповідальність за статтею 70 КК України, підвищилася до 9.000 гривень. За таких обставин суд визнав за необхідне виправдати Л. у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбачено статтею 70 КК України 1960 року, і вирок був залишений без змін касаційною та наглядовою інстанціями[539].

Судова ж колегія у кримінальних справах обласного суду Республіки Крим (нині – Верховний Суд Автономної Республіки Крим) та судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України у подібній ситуації підвищення мінімального розміру заробітної плати не визнали зміною кримінального закону, яка призводить до пом’якшення кримінальної відповідальності. У справі Г. і Т., які 18 серпня 1993 року вчинили замах на розкрадання державного майна у сумі 12.979.120 карбованців, вказані судові інстанції виходили з того, що при кваліфікації їх дій повинен враховуватися розмір мінімальної заробітної плати на день скоєння злочину – 6.900 карбованців[540]. Виходячи з цього розміру мінімальної заробітної плати скоєне є розкраданням в особливо великих розмірах. Судова колегія Верховного Суду, яка винесла ухвалу по справі 17 березня 1994 року, коли мінімальна заробітна плата вже складала 60.000 карбованців, а особливо великий розмір розкрадання – відповідно 15.000.000 карбованців, вирок судової колегії обласного суду Республіки Крим у частині кваліфікації розміру скоєного розкрадання залишила без змін[541]. Окрім того, у декількох своїх постановах Пленум Верховного Суду України недвозначно висловився на користь того, що у випадках, коли КК України визначає розмір заподіяної злочином шкоди у мінімальних заробітних платах (сьогодні – у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян), розмір такої мінімальної заробітної плати слід визначати саме на день скоєння злочину, а не на будь-який інший момент до чи після цього