Третя світова: Битва за Україну - Юрій Георгійович Фельштинський

Незаконна зброя має бути здана в органи Міністерства внутрішніх справ України протягом 24 годин з моменту набрання чинності вищезгаданим спеціальним законом (п.1 цієї Угоди).

Після зазначеного періоду всі випадки незаконного носіння та зберігання зброї підпадатимуть під чинне законодавство України. Сили опозиції та влади відійдуть від позицій протистояння. Влада використовуватиме сили правопорядку винятково для фізичного захисту будинків органів влади.

6. Міністри закордонних справ Франції, Німеччини, Польщі та Спеціальний представник Президента Російської Федерації закликають до негайного припинення всіх видів насильства та протистояння.

м. Київ, 21 лютого 2014 року

Від влади: президент України Віктор Янукович

Від опозиції: лідер партії «УДАР» Віталій Кличко, лідер ВО «Батьківщина» Арсеній Яценюк, лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок

Засвідчили:

Від Європейського Союзу: Федеральний міністр закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина Франк-Вальтер Штайнмаєр, Міністр закордонних справ Республіки Польща Радослав Сікорський та керівник департаменту континентальної Європи Міністерства закордонних справ Французької Республіки Ерік Фурньє.

Проте, вже 21 лютого, після того як на Майдані публічно проголосили про підписання угоди, «Правий сектор», «Самооборона Майдану» та «Автомайдан» виказали своє незадоволення результатами перемовин та послідовністю політичних реформ. До того ж вони наполягали на негайній відставці президента (хоча про це не вказувалося в угоді від 21 лютого), розпуску Верховної Ради та покаранні керівників силових відомств України, які видали укази про розстріл демонстрантів. Лідер «Правого сектора» Дмитро Ярош назвав угоду від 21 лютого «черговим замилюванням очей» та відмовився його виконувати. В ніч на 22 лютого загони «Самооборони Майдану» та «Правого сектора» повністю захопили урядовий квартал. Під контролем майданівців опинилися будівлі Верховної Ради, Адміністрації президента, Кабінету міністрів та Міністерства внутрішніх справ. До Києва для охорони Євромайдану приїхало більше сотні міліціонерів та афганців із табельною зброєю, що перейшли на сторону протестувальників. У західних областях загони міліції та «Беркуту» також перейшли на бік повсталих. Чимало загонів міліції у Києві разом із загонами самооборони тепер патрулювали столицю. Один за одним почали подавати у відставку командири силовиків: звільнився голова київської міліції, керівництво Генштабу української армії звільнилося на знак протесту проти втягнення в конфлікт збройних сил. Загони самооборони разом із загонами міліції, що приєдналися до них, стали повністю контролювати столицю.

Розділ 12

Зміна влади чи зміна олігархій?

22 лютого, як завжди, о 10 годині ранку, розпочалося засідання Верховної Ради. Позаяк спікер не з’явився, засідання відкрив віце-спікер Руслан Кошулинський. Він зачитав заяву про відставку спікера Рибака[57] та віце-спікера Ігоря Калетника.

Дізнавшись про відставку голови Верховної Ради та його заступника, а також про те, що президент Янукович непомітно зник із Києва, опозиція перейшла в наступ для захоплення законодавчої, а пізніше й виконавчої влади. Напередодні, вночі, у стінах Парламенту проходили закулісні переговори між партійними фракціями в результаті яких опозиція змогла перетягнути на свій бік частину депутатів від Партії регіонів, практично всіх незалежних депутатів та навіть частину комуністів. У результаті перемовин зібрали необхідну технічну квоту для прийняття Радою рішень, і 240 депутатів почали одноголосно підтримувати запропоновані рішення.

Перш за все Верховна Рада України заявила, що бере владу у свої руки. Відтак, ще до обіду, новим спікером парламенту обрали одного з лідерів «Батьківщини» Олександра Турчинова. Рада прийняла постанову про те, що «В.Ф. Янукович самоусунувся від виконання конституційних обов’язків, що загрожує управлінню державою, територіальній цілісності та суверенітету України, масовим порушенням прав та свобод громадян». У зв‘язку з чим на 25 травня 2014 року були призначені дострокові президентські вибори.

Разом з Януковичем з країни втекли його найближчі соратники — генеральний прокурор країни Віктор Пшонка, міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко, міністр зі зборів та доходів Олександр Клименко. Пізніше їх заміські резиденції попали під пильне око ЗМІ. Також Верховна Рада оголосила про повернення до Конституції 2004 року, у відповідності до якої в Україні встановлювалась парламентсько-президентська форма правління. Тоді ж ВРУ призначила Турчинова ще й виконуючим обов’язки президента.

Депутати опозиційних партій вимагали прийняття інших жорстких дій, зокрема заборони Комуністичної партії. Партія регіонів та комуністи відмовчувались. Парламент призначив нового міністра внутрішніх справ та генерального прокурора, що відчайдушно почали наводити порядок в державі. Посилено формувався й новий склад уряду, переважно з представників «Батьківщини».

З формуванням уряду потрійна опозиція (або ж як її називали «три в одному») фактично припинила існування. Представники партії «УДАР» Віталія Кличка залишились без міністерських портфелів, хоча до «групи впливу» Кличка входили в.о. міністра оборони Ігор Тенюх, в.о. міністра закордонних справ Андрій Дещиця та голова СБУ Валентин Наливайченко. Кличко заявив, що його партія зосередиться на підготовці до президентських виборів, тому брати участь у формуванні уряду не буде.

22 лютого з в’язниці була звільнена Юлія Тимошенко. Вона негайно вилетіла до Києва. Наступного дня Леді Ю вийшла до майданівців, сподіваючись, що її зустрінуть як тріумфаторку. Проте тріумф не відбувся. Юлю зустріли неоднозначно: одні — з радістю, інші — з недовірою. Принцеса Майдану 2004 року не стала королевою Майдану 2014 року. Відтак Тимошенко відправилась на лікування до Німеччини. Її політичні перспективи сучасниками оцінювалися по-різному: одні пропонували їй залишити політику, інші радили боротись за президентське крісло. Останнє було більше до снаги Леді Ю.

За рішенням нової влади загони «Беркуту» та МВС були виведені з Києва. Всю провину за те, що відбулось на Майдані перед втечею Януковича, нова влада переклала на силові структури. Зокрема за рішенням уряду було ліквідовано одіозний «Беркут», офіцерів і бійців якого звинуватили у злочинному перевищенні службових повноважень. Частина «беркутівців» втекла до Криму та перейшла на бік Росії, прийнявши російське громадянство. Пізніше Росія використала їх для організації сепаратистських заворушень на сході України. Практично все керівництво МВС, як в центрі, так і на місцях, звільнилось. Зрозуміло, це привело до саботажу міліцією, що залишилась, своїх безпосередніх обов’язків. Закликана охороняти громадський порядок, міліція фактично самоусунулась від несення служби, спокійно спостерігаючи, як на площах тих чи інших міст представники різноманітних політичних формувань били та принижували один одного.

Київські події реально налякали партію влади, яка 22 лютого з ініціативи харківського мера Михайла Добкіна вирішила скликати з’їзд так званого «Українського фронту», на який з’їхалися депутати місцевих рад південно-східних областей України та Криму, переважно з Партії регіонів. З народних депутатів на з’їзд приїхали Вадим Колесніченко та Олег Царьов. Окрім того,