Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років - Віктор Миколайович Горобець
На початку грудня Тетеря разом з Собеським приступили до гетьманської резиденції свого опонента — до Гадяча. Окрім коронних жовнірів і козаків правобережних полків, під командою правобережного гетьмана й коронного хорунжого перебували також загони татар і відділи німецької піхоти. Хизуючись цією поважною силою, гетьман Тетеря почав засилати мешканців міста «многими прелестные листы, чтобы они здались», а коли ті не захотіли прислухатися до його закликів, почав нищити околиці гетьманської резиденції. Утім, простоявши під Гадячем два дні й «видя гадицких жителів крепкое стоянье, от Гадича отступили, а около города посады все повыжгли». Усього ж «від Кременчука до Гадяча» було захоплено 52 міста і містечок, а 12 населених пунктів, які вчинили опір, спустошено. Після безуспішної спроби оволодіти гетьманською резиденцією Брюховецького правобережний гетьман і коронний хорунжий скерували війська до Ромен. А здобувши місто, рушили в напрямку Прилук, на шляху оволодіваючи Лохвицею, Лубнами, Барвою. Прилуки також не встояли перед нападниками.
Тим часом воєвода руський Стефан Чарнецький розпочав широкомасштабну пацифікаційну кампанію на півночі Лівобережжя. За його наказом війська вдалися до штурмування й облог Монастириська, Ольшанки, Ніжина, Носівки, Бобровиці. Здобуття міст супроводжувалось безкарними грабунками жовнірами їхніх мешканців. По мірі розгортання каральних акцій коронного війська посилювався й опір місцевих гарнізонів і жителів міст. Так, на оволодіння Салтикової Дівиці — «великого й людного міста», яке обороняла козацька залога під командою сотника Трикача, — пішло п'ять днів. Вельми значними були й людські втрати королівського війська — при штурмах загинуло два полковники, чотири підполковники, один майор, чимало капітанів і понад 300 жовнірів. Як з трагічним сарказмом зауважував один з учасників тих штурмів шляхтич Ян Дробиш Тушинський, не один жовнір «попрощався з цим світом, така вже то була Дівиця неприступною». Після того як місто вдалося здобути, розлючене жовнірство його зрівняло з землею. Згідно з інформацією, розміщеною на початку наступного року в паризькій «Gazette de France», гетьмани Потоцький і Чарнецький начебто й намагалися зупинити цей акт вандалізму своїх підлеглих, але не зуміли опанувати фурій, що накрили в цей час коронних жовнірів.
По декілька днів довелось витратити, аби здобути Сосницю, Нові Млини, Кролевець. Четвертого січня Чарнецький з'явився в околицях Батурина. Але здобути місто не вдалося, і коронний регіментар відійшов до Обмачева. Уже наступного дня під Батурином з'явились війська на чолі з самим Яном II Казимиром. Утім і ця спроба оволодіти містом завершилась провально. Розгніване командування коронних військ з-під Батурина кинулось під Короп, захисники якого стримували натиск сил ворога, які переважали, упродовж трьох днів. Але найбільше проблем виникло зі здобуттям Глухова. Під стінами Глухова воєвода руський залишив армію майже на три тижні, спричинивши великі втрати в живій силі та ще більшою мірою завдавши непоправної шкоди моральному духу жовнірства, а за великим рахунком і загубивши всю справу.
Чим далі тривала облога Глухова, тим очевиднішою ставала перспектива провалу плану здобуття Москви. Тим паче що мова йшла не лише про неспроможність коронного війська здобути Глухівську фортецю. Дивну пасивність демонстрували і правобережні козаки під орудою наказного гетьмана Івана Богуна. Перед тим правобережцям вдалося здобути ряд лівобережних міст і містечок, але по мірі того, як дії коронних військ набували все більш чіткого забарвлення каральної акції, на що на початку кампанії не було й натяку, войовничий запал правобережних козаків згасав на очах. Під час спроб оволодіти Глуховом, як зауважував сучасник подій Веспасіан Коховський, «козаки ледаче атакували водяну браму, лише кричали і в повітря стріляли». Один з учасників королівської виправи на Лівобережжя — український шляхтич А. Незабитовський — з жалем відзначав, що «після невдалого штурму Глухова почало розходитися зло» лівобережними теренами, маючи на увазі перехід на бік гетьмана Брюховецького цілого ряду міст і містечок, що перед або добровільно здалися на милість королю, або визнали його зверхність над собою за результатами застосування сили. Вельми влучно й метафорично висловився про ту дивну ситуацію сучасник Веспасіян Коховський, котрий зауважив, що ціла низка лівобережних міст тоді «через одні ворота впускали поляків, а через інші — московітів; поляків, котрі безтурботно розташовувались у них, зрадливо з московітами били — що аж жодного містечка не було взятого чи ні, щоб воно не було полите польською кров'ю і щоб шкоди якоїсь військо в нього не зазнало...».
Сімнадцятого лютого 1664 р. Ян II Казимир скликав вище командування коронних військ і вищу правобережну козацьку старшину на воєнну раду, на якій було за звинуваченням у зраді чи то заарештовано, а по тому розстріляно, чи то відразу вбито під час арешту наказного правобережного гетьмана Івана Богуна. Останньому поляки закидали таємні контакти з лівобережними козаками, саботаж при облозі Глухова та навіть передачу його захисникам важливої інформації й боєприпасів. Насильницька смерть прославленого козацького ватажка започаткувала собою цілий ряд трагічних випадків, що в близькому майбутньому матимуть місце вже на теренах Правобережжя, виступаючи таким собі траурним акордом воєнної кампанії кінця 1663 — початку 1664 рр.
За кілька днів по тому було знову скликано раду, на якій ухвалили, що король відбуває до Могильова, Чарнецький з коронними військами стає «на лежі» вздовж Десни, поміж Сосницею та Остром, а литовські війська розквартировуються в районі Стародуба та Трубецька. На раді мова йшла про відновлення походу з початком весни. Але говорилось це радше для декларацій, насправді ж всі добре розуміли, що «дивна війна» завершується ганебним відступом...
«Ніколи ще Україна не палала таким страшним бунтом, як тепер».
Содом і Гоморра на Правобережжі початку 1660-х
У часи глухівської облоги стала очевидною нескореність коронній владі Правобережжя, де з новою силою розгорався рух опору. Полковник королівських військ Себастьян Маховський, залишений тут королем із завданням утримувати край у покорі, писав із Городища, що вся Україна «повстала отут в тилу короля. Козаки, що були там, два полки, пішли на той бік Дніпра, після чого всі, що там жили, приєдналися до Брюховецького і Ромодановського». Під враженням новин з правого берега Дніпра король вирядив на підсилення Маховського гетьмана Тетерю «з великою частиною своїх
