Москва Ординська. Книга друга - Володимир Броніславович Бєлінський
Така правда про уйгурську мову в Московській державі протягом трьох поколінь нащадків хана Улу–Мухаммеда.
А якщо державною мовою впродовж 1267–1600 років у Московській державі є уйгурська мова, то, зрозуміло, що й сама держава була складовою частиною Золотої Орди.
Інші успадковані атрибути московської державності нема потреби розглядати. Повернімося до Івана III. Усі новостворені на теренах Золотої Орди держави були зацікавлені в послабленні Великої Орди, яка успадкувала центральні регіони старої Золотої Орди разом із столицею Сарай–Берке. Сутички Великої Орди (спадкоємниці) з новими державами відбувались постійно. Аж доки у 1462 році новостворені держави не нанесли по столиці Великої Орди потужного удару, зрівнявши її з землею. Вище повідомлялося, що у поході 1462 року брали участь північні улуси (держави): Казанське ханство, Московське князівство, Касимовське ханство, Тверське князівство і Ногайська Орда. Напевне, у цьому військовому поході брало участь і Кримське ханство. Тобто, практично, розгрому Великої Орди 1462 року сприяли усі нові незалежні держави, породжені Золотою Ордою. За винятком Казахського і Сибірського ханств, на які Велика Орда до 1462 року не посягала. Астраханське ханство стало похідним цього страшного розгрому.
Отже, стає зрозуміло, чому російська історична наука вважала за краще забути про цей спільний воєнний похід 1462 року на Велику Орду.
Після копіткої праці Катерини II та її «Комиссии…» взагалі заборонялось згадувати про спільну історичну долю Московії, Казані, Криму, Касимова тощо впродовж 1238–1502 років.
І далі…
Як бачимо, московські владоможці крутили своєю історією, як циган сонцем. Роки із 1462 по 1471 видалися для Московського князівства більш–менш спокійними. Як писав М. М. Карамзін, «Три года Иоанн властвовал мирно и спокойно, не сложив с себя имени данника Ордынского, но уже не требуя милостивых ярлыков от Хана на достоинство Великокняжеское…» [18, т. VI, с. 220].
М. М. Карамзін, говорячи правду про загальний стан речей, забув повідомити, що за законами Золотої Орди колишній рід її володарів не зобов’язаний в перші роки просити у нового хана ярлик на свій удільний улус. Тим більше, що Золота Орда розпалася на багато складових, і Московський улус аж ніяк не вимагав ні в кого зверхності, добросовісно виплачуючи данину Великій Орді, Кримському, Казанському та Касимовському ханствам. Хоча, звичайно, у перші роки після розпаду йшла запекла боротьба за частку кожного «царського» ханства.
Особливо запекла боротьба за першість точилася між Кримським ханством і Великою Ордою. У цій смертельній боротьбі Московський князь Іван III обрав вірний шлях, підтримавши Кримського хана. Хоча слід зазначити, що йому й не довелося вибирати союзника, бо таке рішення приймав ще його батько — Улу–Мухаммед. А в того і вибору іншого не було — не міг же він підкоритись синові Кичі–Мухаммеда.
Так у другій половині XV століття склався союз Московського князівства з Кримським ханством. Треба сказати, що саме у 1466–1468 роках прийшла на північні землі колишньої Золотої Орди страшна чума. Послухаємо М. М. Карамзіна:
«Язва, называемая в летописях железою, еще искала жертв…, особенно в Новгородских и Псковских владениях, где, если верить исчислению одного Летописца в два года умерло 250652 человека, в одном Новегороде 48402, в монастырях около 8000. В Москве в других городах, в селах и на дорогах также погибло множество людей от сей заразы» [18, т. VI, с. 220].
Московське князівство зазнало страшного спустошення. Так само як Тверське, Касимовське і Казанське ханства. Однак Велика Орда у ці страшні для Москви роки не посміла напасти та добити понівеченого Богом супротивника.
Спрацювала не так мораль ханів–Чингісидів Великої Орди, як давня пам’ять про братні стосунки між Великою Ордою, Москвою, Твер’ю, Казанню тощо. Тюркські роди Великої Орди не могли підступно діяти проти братніх тюркських родів Московії. Вони запекло билися у відкритому бою, та не могли собі дозволити чинити підступно.
Ми ще побачимо, як московити на чолі зі своїми ханами у 1471 році підуть воєнним походом на Новгород. І це станеться не тому, що московські, касимовські та казанські хани були менш толерантними, аніж великоординські. Ні! Московити, ця суміш фіно–угрів і татарів, не мали жодного відношення до слов’янського населення Новгорода. Ось чому і не спрацювали у московитів у 1471 році національні гальма. Вони ніколи не були слов’янами!
Саме в ці роки померла перша дружина Івана III — тверська княжна Марія. Як писав М. М. Карамзін, «Сию неожидаемую кончину приписывали действию яда единственно потому, что тело умершей вдруг отекло необыкновенным образом» [18, т. VI, с. 220].
Важко визначити, за чиєю вказівкою була знищена перша дружина Івана III. Але немає сумніву, що ця смерть тісно пов’язана із намірами московської церкви поєднати своїх князів із Візантійською імперією.
Та поговоримо про це пізніше.
У 1467 році відбулася перша серйозна сутичка між Москвою і Казанню за часів династії Улу–Мухаммеда. У Казані після смерті Махмутека правив його син Халіл — зберігався при владі рід знаменитого Улу–Мухаммеда. А після смерті Халіла влада в Казані перейшла, як писав М. М. Карамзін, до «Ибрагима, его пасынка». Це було зроблено без згоди старійшини ханського роду Якуба (Івана III), то, звісно ж, Московський з Касимовським ханами рушили до Казані зі своїм військом, аби покарати порушників традицій.
М. М. Карамзін навіть повідомляв, що Касим на той час ще був живий, і саме його казанські роди татарів бажали бачити своїм царем.
Послухаємо емоції М. М. Карамзіна:
«Наконец Иоанн предпринял воинскими действиями рассеять свою печаль и возбудить в… (московитів. — В. Б.) дух бодрости. Царевич Касим… получил… на берегу Оки Мещерский городок, названный с того времени Касимовым,
