Москва Ординська. Книга друга - Володимир Броніславович Бєлінський

Підтиском Османської імперії, уже в 1472 році Москва прийняла усі вимоги Кримського хана і направила до Криму свого посла Іванчу. 1473 року Іванча повернувся з Криму з послом Менглі–Гірея Азі–Бабою, «который именем его клятвенно утвердил предварительный мирный договор (умови договору. — В. Б.) между Крымом и Россиею (Московією. — В. Б.) состоящий в том, чтобы Царю Менгли–Гирею, Уланам и Князьям его быть с Иоанном в братстве и любви, против недругов стоять заодно…» [18, VI, с. 260].

Навіть М. М. Карамзін досить чітко визначив, що той узгоджений договір був не союзним договором, а васальним зобов’язанням Московського князя перед Кримським ханом, за яким Іван III визнавав себе васалом Кримського хана, зобов’язувався платити йому данину («поминки»), а хан змушений був захищати свого васала.

Представник Івана III Микита Беклемишев — нащадок «Бахмета Усейнова сына» — підписав у Криму саме такий так званий договір, де говорилось: «Ты, великий Князь (Іван III. — В. Б.), обязан слать ко мне, Царю (Кримському ханові. — В. Б.), поминки, или дары ежегодные». Государь (Іван III. — В. Б.) велел Беклемишеву согласиться на сие…» [18, т. VІ, с. 260].

Пояснювати нічого не треба. Уже в 1474 році Москва мала на руках васальний, хоча й дружній, договір із Кримом. А в 1475 році Османська імперія ввела своє військо на Кримський півострів і підпорядкувала Крим династії Османів. Так Іван III і Московське князівство стали васалами Османської імперії.

Із 1475 року Москва стала сплачувати данину васалові Османської імперії. Що досить влучно констатував Патріарх Досифей (1624–1693):

«Досифей, православный паприарх Иерусалимский, писал Петру (Першому. — В. Б.): “Крымских татар всего горстка, и все же они хвастаются, что получают с вас дань. Татары — турецкие подданные, откуда следует, что вы подданные Турции”» [168, с. 224].

Цікаве історичне свідчення від людини, яка на перших порах підтримувала політику Московії 1660–1680–их років XVIІ століття, а ставши Патріархом, різко звинуватила самого Петра І у зраді інтересів християнства. Московити про це згадувати не бажають. Як не бажають вони згадувати, що союз Москви з Кримом був освячений неканонічною з 1448 року Московською православною церквою, яка зрадила свій Патріархат у найтяжчі для нього роки. Але це звичайна практика вчинків Московської держави.

Отримавши договір про спільні бойові дії з Кримським ханством проти держав Європи та благословення Османів, Московський князь Іван III зажадав од Новгорода уже в 1475 році, аби новгородці увійшли до Московського улусу (князівства) та визнали його «своим Государем». І поки новгородська влада, вичікуючи допомоги від Великого Литовсько–Руського князівства, вел а досить важкі перемовини з Московією, Іван III восени 1477 року завдав Новгороду повторного удару.

«Поручив столицу юному Великому Князю, сыну своєму, он (Іван III. — В. Б.) сам выступил с войском 9 октября, презирая трудности и неудобства осеннего похода в местах болотистых…

Иоанн… велел Холмскому… и другим Воеводам,… идти из Бронниц к Городищу и занять монастыри, чтобы Новгородцы не выжгли оных…

Января 8 Владыка Феофил, Посадники и Житые люди молили Великого Князя снять осаду, ибо теснота и недостаток в хлебе произвели болезни в городе, так, что многие умирали…

Февраля 1 он велел взять под стражу Купеческого Старосту, Марка Памфилиева, Февраля 2 славную Марфу Борецкую с ее внуком Василием Феодоровым (коего отец умер в Муромской темнице), а после из Житых людей Григория Киприанова, Ивана Кузмина, Акинфа с сыном Романом и Юрия Репехова, отвезти в Москву и всех их имение описать в казну… Февраля 3 Наместник Великокняжеский, Иван Оболенский–Стрига, отыскал все письменные договоры, заключенные Новогородцами с Литвою, и вручил их Иоанну…» [18, т. VI, с. 274, 277, с. 282, с. 283–284].

Москва завжди так чинила з поневоленими державами і народами: викрадала їхню документальну базу. Це робилося в першу чергу, аби позбавити завойований етнос історичної пам’яті. Як бачимо, із Новгорода князь Якуб, тобто Іван III, поцупив договори з Великим Литовсько–Руським князівством, аби пізніше трактувати їх так, як Москві забажається.

Зазначимо, що так само Москва чинила і надалі. Так, за хопивши після третього поділу (1795 р.) Польщі решту території колишнього Великого Литовсько–Руського князівства, з литовської столиці до Москви в першу чергу вивезли литовські архіви, так звану «Литовську метрику».

Москва не збирається повертати законному господареві, державі Литві, її історичні раритети. Тому досі перебріхує їхній зміст. Разом з історичними документами, московит Іван III поцупив у новгородців усе, що міг. Послухаємо:

«Февраля 17 рано поутру Великий Князь отправился в Москву… Вслед за ним привезли в Москву Вечевый колокол Новогородский и повесили его на колокольне Успенского Собора, на площади… Иоанн приобрел несметное богатство в Новегороде и нагрузил 300 возов серебром, золотом, каменьями драгоценными, найденными им в древней казне Епископской или у Бояр, коих имение было описано, сверх бесчисленного множества шелковых тканей, сукон, мехов и проч. Другие ценят сию добычу в 14 000 000 флоринов…» [18, т. VI, с. 284].

Як бачимо, на московському княжому столі опинилась людина «з неабияким хистом». Московитам цей «неабиякий злодій» подобається досі. Так званий Іван III не міг повестися жорстокіше з новгородцями та Новгородом взимку 1477–78 років. Він не отримав обіцяної підтримки від Кримського хана.

Менглі–Гірей, хоча й підписав у 1474 році договір про спільні дії з Москвою на боці Османської імперії, та за традицією зберігав добрі стосунки з Великим Литовсько–Руським князівством, яке привело його батька до влади в Криму. Москва, звичайно, поскаржилася Стамбулу на пасивність Менглі–Гірея. І турецький султан Мехмед II (Завойовник) відреагував миттєво. Хан Менглі–Гірей був викликаний до Стамбула і ув’язнений.

Треба мати на увазі, що Менглі–Гірей діяв до 1478 року не стільки за особистим рішенням щодо Великого Литовсько–Руського князівства, як за рішенням старійшин татарських родів: Ширинів, Аргинів, Баринів і Кипчаків — головних кримських родів. І свідченням цього є те, що турецький султан Мехмед II (Завойовник), з дозволу якого призначались Кримські хани, звелів посадити на кримський ханський престол лютого ворога Ширинів, Аргинів, Баринів і Кипчаків — Мангита Джанібека — родича Ахмета, хана Великої Орди. Все інше (про інтриги родичів Менглі–Гірея, завоювання Криму ханом Ахметом тощо) — звичайні московські вигадки. Уже на початку 1479 року хан Менглі–Гірей та старійшини його родів поклялися султанові свято виконувати його повеління і Менглі–Гірей повернувся на Кримський ханський престол. Послухаємо:

«Новим