Москва Ординська. Книга друга - Володимир Броніславович Бєлінський

Звичайно, про другий похід на Астрахань, вирізання у ній людей та про повне руйнування міста, московська офіційна історична наука мовчить. Навіть Гмеліну про те говорити не дозволили. Лише деякі чесні археологи вимушені були про те сказати. «Основание совр(еменной) А(страхани) положено сооружением в 1558 новой крепости на высоком Заячьем, или Долгом, холме, омываемом Волгой и ее рукавами» [2, т. 2, с. 339].

Автор збирався попереднім реченням закінчити короткий опис Астраханського ханства. Але саме в цей час йому довелося працювати із книгою Самуїла Георга Гмеліна «Путешествие по России для исследования трех царств естества». І раптом зустрів у тій книзі, видання 1770 року, неймовірне свідчення. Послухаємо:

«Сколь долго Астрахань стояла на том месте, по тех пор и называлась она Тмутараканом, и повествование г. Ломоносова находящееся, что царь Ярослав Владимирович с братом своим Мстиславом имел войну с князем Тмуторакановым и, наконец, вступил с ним в союз, отчасти доказывает, что требование России на Астрахань еще к временам прежде владения царя Ивана Васильевича относится, и с другой стороны справедливость, что прежде Астрахань называлась Тмутораканом сим же подтверждается» [161, частина 2].

Маймо на увазі; книга пройшла жорстку цензуру і друкувалася з особистого дозволу Катерини II.

У 1650–1750 роки в російській імперії Тмутараканню називали Рязань і Рязанське князівство. Що робилося з дозволу царів Петра І, Катерини II, Анни Іоанівни та Єлізавети Петрівни. Подібної думки дотримувались кращі історики того періоду: Андрій Лизлов (?–1696), Василь Татіщев (1686–1750), Михайло Ломоносов (1711–1765), Герард Міллер (1705–1783) та інші.

У 1760–1780 роки назву Тмутаракань і. Тмутараканське князівство перенесли на Астрахань та Астраханське ханство. Що цікаво, твір Гмеліна, який це стверджував, теж пройшов жорстку царську цензуру і отримав дозвіл на друк від самої Катерини II.

Як повідомив академік Самуїл Георг Гмелін, першим Астрахань назвав Тмутараканню Михайло Ломоносов у праці «Древняя Российская история от начала Российского народа до кончины Великого князя Ярослава Первого или до 1054 года».

М. В. Ломоносов (1711–1765) і С. Г. Гмелін (1745–1774) у 60–70 роках XVIII століття перенесли ім’я «Тмуторакан» — на Астрахань, мотивуючи, «что требование России на Астрахань еще к временам прежде владения царя Ивана Васильевича относится».

Апісля війни з Османською імперією 1768–1774 років, коли європейські країни, при заключенні Кючук–Кайнарджійського мирного договору 1774 року, відмовили Російській імперії у приєднанні до неї захоплених у 1771 році Тамані та Криму, Москва галопом кинулась шукати Тмутаракань на Тамані.

І одразу знайшла, як доказ на ті землі, знаменитий «Тмутараканський камінь» на Таманському півострові. Про що ми розповідали у першому томі книги.

Таких анекдотів у Московській історії — сотні! Навіть — тисячі!

І сором їх не мучить.

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

МОСКОВСЬКІ НАЩАДКИ УЛУ–МУХАММЕДА

І

СИН УЛУ–МУХАММЕДА — ЯКУБ (ІВАН III)

1

Іван III сів на московський князівський престол у 1462 році, хоча співправителем князівства став ще у 1450 році. Батько — Улу–Мухаммед залучав свого молодшого сина–християнина до управління улусом. А головне — він ще за життя призначив володаря улусу, показавши Махмутеку і Касиму та їхнім нащадкам, хто якими землями мав володіти. Бо якби Улу–Мухаммед не вчинив цього за життя, то Махмутек, як правонаступник батька, міг би підпорядкувати Московський улус собі, або передати його одному із своїх синів. А так — волю батька ніхто не мав права порушувати.

Включно до Івана III московський князівський престол посідали нащадки Чингісхана з волі ханів Золотої Орди. Серед них були і хани Тохтамиш та Улу–Мухаммед, які очолювали Московський князівський престол після втрати царського.

Треба мати на увазі, що нові незалежні держави: Кримське, Касимовське, Казанське ханства та Московське і Тверське князівства були заселені спорідненими ханськими ілями (родами). Хоча, звичайно, у Касимовському, Казанському і Московському улусах залишалось багато нащадків різних ілів попередніх ханів. Бо хани Берке і Беркачар та їхні нащадки спиралися переважно на роди: мангитів, кунгиратів, каракиреїв, джалаїрів, дулатів та інші. Тому й бачимо у Касимовському ханстві ось таку картину:

«У автора “Сборника летописей” при описании воцарении в Касимове Ураз–Мухаммеда поименованы четыре быка из родов Аргын, Кипчак, Джалаир, Мангыт. Первые два быка Аргын и Кипчак садились во время торжественного заседания по левую сторону царского престола, которая почиталась более почетною, чем правая, а вторые т. е. Джалаир и Мангыт по правую…» [96, с. 32].

Слід мати на увазі, що так само було в Казані та Криму. Хоча головні ілі (роди) там були інші. І в православних князівствах Московському та Тверському зберігався розподіл за знатністю родів з далеких Батиєвих часів до введення «Бархатной книги русского дворянства». Звичайно, християнська релігія внесла дещо інші критерії знатності родів.

Зазначимо, що і в XVI столітті у Касимовському ханстві дотримувались давніх золотоординських звичаїв. Послухаємо: «Муллы данишменды, хафизы, бики, мурзы, словом все мусульмане собрались в мечети, засим внесли и разостлали золотую кошму… Тогда главное лицо духовное в Касимове (из рода Сеида–Шакуловых) начал провозглашать хотбу т. е. молитву в честь хана; затем четыре самые главные в царстве Касимовском человека, взявши за четыре конца золотую кошму, подняли на ней хана, при радостных кликах ликующаго народа… Потом самыя важныя лица… осыпали царя деньгами и все присутствующие принесли поздравление» [96, с. 31].

Давній звичай з часів Чингісхана — проголошувати ханом (царем) підняттям людини на повстині, зберігався і за Золотої Орди, і за Московської держави (1600 рік).

Російський історик XIX століття М. І. Шишкін писав: «Поднятие Ураз–Мухаммеда на кошме было подражанием древнему обычаю… (тюрків. — В. Б.); точно так же до сих пор поднимают на кошме в Бухаре. У нас… (в Московії. — В. Б.) издревле существовал обычай при возведении на престол государей осыпать деньгами, который также, как видно, исполнялся и в Касимове» [96, с. 32].

Московія за перших нащадків Улу–Мухаммеда продовжувала копіювати державні правила і традиції Золотої Орди. Що цілком зрозуміло — вона була звичайним уламком імперії Чингісидів.

Дуже довго в Московії зберігалось правило чотирьох панівних родів царського оточення, податкова система Золотої Орди, її закони, управителі (даруги) на покорених землях, ямська служба та навіть панівна уйгурська мова старої держави.

Послухаємо сучасного російського професора А. В. Пушкарьова за його книгою «XV век. Ханы и катаклизмы»:

«Не даром сборник ханских ярлыков русским митрополитам изначально уже в середине XV века (2–я дополненная редакция появилась в 40–х годах XVI века) был составлен