Системне тлумачення кримінального закону - Тетяна Сергіївна Коханюк
Правило: якщо у КК України чітко вказано на необхідність використання зв'язку із певним нормативно-правовим актом, то слід скористатися саме цим актом, а не іншим, хоч він і перебуває у зв’язку із цією нормою.
Вважаємо, що особливих проблем під час використання такого правила не повинно виникати. Водночас, як зауважує П. Андрушко, хоча у КК багато норм із бланкетними диспозиціями, окремими його нормами передбачена відповідальність за діяння, порядок та підстави вчинення яких галузевим законодавством або взагалі не врегульовані, або врегульовані нечітко. Як приклад, науковець наводить ст. 142 КК України, якою передбачено відповідальність за незаконне проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною, якщо це створює небезпеку для її життя чи здоров'я. Але законодавчих актів, у яких би регулювався порядок проведення таких дослідів або хоча б давалось визначення, що слід розуміти під такими дослідами, фактично немає (окрім припису у ч. 2 ст. 28 Конституції України, згідно з яким «жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам»)[510].
Ми підтримуємо у своїх дослідженнях думку М. Ковальова, який зауважив, що у разі використання бланкетної диспозиції необхідно точно вказати, які інші законодавчі акти має на увазі відповідна стаття, а саме їх назву та дату прийняття[511]. На підтримку такої позиції висловлюються й інші науковці, наприклад, А. Жалінський. Він зауважує, що прийнято вважати, що бланкетна диспозиція відсилає до норми і відповідно до понять інших галузей права. Але відсилка в нормах не завжди чітко визначає адресата, тобто приналежність норми, до якої відсилають. До того ж, тлумачення поняття принципово ускладнюється, коли його приналежність, тобто правова природа, однозначно не визначена у КК[512].
Л. Гаухман пропонує включити до змісту бланкетних диспозицій статей Особливої частини КК обов'язкові додатки, які б містили всі вказані закони або їх окремі норми, що мали б значення для правової оцінки вчиненого[513]. Це сприяло б підвищенню рівня правосвідомості громадян і, як наслідок, правослухняності, зручності застосування кримінально-правових норм правозастосовними органами, економії часу їх працівників, який витрачається на пошук (під час застосування чинного КК) законів та інших нормативних актів, на які здійснено посилання у цих бланкетних диспозиціях.
Найбільш чітко виявляється використання взаємозв'язків кримінального закону із нормативно-правовими актами виконавчих органів у разі вживання законодавцем у кримінальному законі приписів із бланкетною диспозицією. Відтак, якщо у диспозиції статті йдеться про незаконність певних дій, то необов'язковим є спрямування саме до законів.
Така обов'язковість може бути у разі вживання таких словосполучень: «встановленого законом», як-от у ч. 1 ст. 143, ч. 4 ст. 157, ч. 1 ст. 158-2, ч. 1 ст. 159-1, ст.166, ч. 1 ст. 175 КК України та ін.; «згідно з законом», як у ч. 1 ст. 233 КК України; «не передбачених законом», як у ч. 1 ст. 260 КК України; «без передбаченого законом», як зазначено у ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 265 КК України; «охоронюваним законом» ч. 2 ст. 359, ч. 1 ст. 364 КК України. У разі ж вживання поняття «незаконні дії» або відсутності відповідного закону слід звернутись до нормативно-правових актів чи підзаконних нормативно-правових актів. Наприклад, щоб правильно витлумачити ст. 216 КК України щодо поняття «незаконні дії» слід звернутись до Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. № 1251, та Положення про порядок виробництва, зберігання, продажу контрольних марок та маркування примірників аудіовізуальних творів чи фонограм, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України