Системне тлумачення кримінального закону - Тетяна Сергіївна Коханюк

закону. Наприклад, у коментарі до ч. 2 ст. 389 КК України М. Хавронюком установлено системні зв'язки відповідної норми із Законом України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження», чим і обумовлено тлумачення, надане ним до цієї статті. Відтак науковець вважає ухиленням від відбування громадських робіт нез'явлення для виконання таких робіт, безпосередню відмову виконувати визначену для засудженого роботу тощо[469]. Проте ч. 3 ст. 40 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачає, що «ухиленням від відбування покарання у вигляді громадських робіт є: невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження; невихід більше двох разів упродовж місяця на громадські роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни упродовж місяця, поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння»[470]. На захист такої позиції науковця можна було б зауважити, що Кримінально-виконавчий кодекс України прийнятий лише у 2003 році і, можливо тому, науковцем не могли бути враховані його положення, оскільки цей коментар віддруковано також у 2003 році. Однак до того моменту був чинний Виправно-трудовий кодекс України від 23 грудня 1970 року, ч. 3 ст. 82–13 якого передбачала те, що можна вважати ухиленням від громадських робіт. Отже, тлумачення, дане у цьому разі науковцем, порівняно із тлумаченням законодавця значно обмежене, якщо не зважати на слово «тощо».

У іншому коментарі І. Туркевич та Є. Фесенко повністю врахували безпосередні зв'язки норми кримінального закону, закріпленої у ч. 2 ст. 389 КК України, із Кримінально-виконавчим кодексом України і вичерпно вказали, що саме розуміє законодавець під ухиленням від виконання громадських робіт[471].

3.2.2. Правила, які виникають із використання законів формальної логіки у системному тлумаченні кримінального закону

Як відомо, закони формальної логіки необхідні для будь-якого наукового дослідження. Вони допомагають чіткіше мислити, розрізняти істотне та неістотне і, головне, є інструментом спілкування між людьми, оскільки жорсткі логічні структури, які сприймаються кожним однаково, дозволяють зрозуміти один одного, знайти спільне під час спілкування[472].

Розгляд цього питання як окремого підрозділу та такого виду правил системного тлумачення кримінального закону зумовлено дискусіями серед науковців стосовно розмежувань системного та логічного способів тлумачення.

Дійсно, логіка — це наука про мислення. Системний спосіб тлумачення, як і будь-який інший спосіб, має здійснюватись із використанням законів формальної логіки. Ця наука навчає мислити, розмірковувати для досягнення істини, подає правила та закони здійснення мисленнєвого процесу задля встановлення істини[473].

Логічні закони є об'єктивними і не залежать від волі та свідомості людини. Влада законів логіки над людиною обумовлена тим, що вони є відображенням у людському мисленні закономірностей об'єктивного світу.

Зокрема зміст і структура правового акта викладаються з дотриманням законів логіки, що виявляється в юридико-логічній формі юридичної техніки.

Крім цього, згідно з логікою до законодавчих актів висуваються такі вимоги: дотримання принципів права, логічна єдність, логічна повнота та системність, логічна послідовність[474], що має вагомий вплив на кримінальний закон як законодавчий акт та як систему.

Отже, дотримання вказаних та інших вимог, які диктуються логікою, є основою використання системного тлумачення кримінального закону. Не лише загальнонаукові методи дослідження є базовими для здійснення системного тлумачення, але й закони формальної логіки. Підставою для такої нашої позиції є те, що: по-перше, система законодавства має бути сформована правотворцем логічно із використанням системних зв'язків її елементів; по-друге, під час здійснення системного тлумачення обов'язково мають використовуватися закони формальної логіки, інакше такі умовиводи можуть бути хибними.

Дотримання законів логіки є необхідною умовою досягнення істини у пізнанні і забезпечує правильність розумової діяльності людини. Основними ж рисами правильного мислення, на думку Н. Карамишевої, є визначеність думки, послідовність, несуперечливість у міркуваннях, обґрунтованість висунутих положень[475]. Закони логіки як закони необхідного зв'язку між думками (висловлюваннями) у процесі розумової діяльності людей називають ще формально-логічними законами. У загальній (традиційній) логіці до таких формально-логічних законів належить закон тотожності, закон несуперечності, закон виключення третього, закон достатньої підстави. Проте окрім вказаних законів, науковці пропонують враховувати й наявність інших законів логіки висловлювань, а саме: закон подвійного заперечення, закон ідемпотентності, закон комутативності, закон простої контрапозиції, закон асоціативності, закон дистрибутивності, закон де Моргана[476].

Тлумачення законів як різновидність мислення може призвести