Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко

каралося позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років. У частині ж 2 статті 194 КК України 2001 року, яка передбачає кримінальну відповідальність за таке ж діяння, законодавець понизив мінімальну межу покарання у вигляді позбавлення волі і санкція цього припису тепер передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п’ятнадцяти років;

4) одночасне зниження мінімального і максимального розмірів основного покарання при збереженні сталим, пом’якшенні чи відсутності додаткового покарання. Наприклад, якщо відповідно до частини 3 статті 141 КК України 1960 року грабіж з проникненням до житла карався позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна чи без такої, то відповідно до частини 3 статті 186 КК України 2001 року цей злочин карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років. Як видно, законодавець у цьому разі не лише понизив одночасно верхню та нижню межі основного покарання, а й скасував додаткове;

5) введення альтернативного більш м’якого основного покарання при збереженні сталим, пом’якшенні чи відсутності додаткового покарання. Так, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого відповідно до статті 95 КК України 1960 року каралося позбавленням волі на строк до п’яти років. Відповідно ж до статті 116 КК України воно карається обмеженням волі на строк до п’яти років (альтернативне основне більш м’яке покарання) або позбавленням волі на той самий строк. Точно так же пом’якшенням кримінальної відповідальності визнається і пом’якшення альтернативного основного покарання, вчинене способами, описаними у попередніх чотирьох пунктах.

Слід, однак, зазначити, що була також висловлена думка про те, що підвищення максимального розміру більш м’якого альтернативного виду основного покарання[489] слід вважати пом’якшенням кримінальної відповідальності, оскільки таке нововведення надає судові право більш широко, аніж раніше, застосовувати це альтернативне більш м’яке покарання до осіб, які за раніше чинним законом були б засуджені до більш сурового основного виду покарання[490]. На мій погляд, погодитися з таким підходом не можна. Підвищення максимального розміру будь-якого покарання (у тому числі й основного альтернативного) розширює каральні повноваження держави. А це, як було вже доведено вище, у кожному випадку унеможливлює зворотну дію кримінального закону;

6) перетворення обов’язкового додаткового покарання на факультативне при збереженні сталим чи пом’якшенні основного. Так, наприклад, посягання на життя представника іноземної держави відповідно до статті 59 КК України 1960 року до набуття чинності законом України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України”[491] каралося позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або смертною карою з конфіскацією майна. Названим же законом конфіскація майна була передбачена в санкції цієї статті як факультативне додаткове покарання;

7) виключення обов’язкового чи факультативного додаткового покарання при збереженні сталим чи пом’якшенні основного. Наприклад, відповідно до частини 1 статті 109 КК України 2001 року дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій карають позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років. За частиною ж 1 статті 561 КК України 1960 року вони каралися позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна. Отже, приймаючи новий кримінальний закон, законодавець у даному разі не лише понизив максимальну межу основного покарання, а й виключив із санкції обов’язкове додаткове;

8) заміна обов’язкового чи факультативного додаткового покарання іншим, більш м’яким при збереженні сталим чи пом’якшенні основного. Реальних прикладів такого способу пом’якшення кримінальної відповідальності історія розвитку кримінального законодавства України не дає, однак гіпотетично можна уявити ситуацію заміни в санкції певної статті конфіскації майна, наприклад, штрафом чи позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю або штрафом як додатковим покаранням. Такий спосіб пом’якшення кримінальної відповідальності застосовував законодавець Російської Федерації: якщо відповідно до частини 2 статті 144 КК РФ 1960 року крадіжка, вчинена з проникненням до житла каралася позбавленням волі на строк від двох до семи років з конфіскацією майна чи без такої, то відповідно до частини 2 статті 158 КК РФ 1996 року таке ж діяння карається позбавленням волі на строк від двох до шести років зі штрафом у розмірі до п’ятдесяти мінімальних розмірів оплати праці або в розмірі заробітної плати або іншого доходу засудженого за період до одного місяця чи без такого;

9) пониження мінімального, максимального чи одночасно мінімального і максимального розмірів обов’язкового чи факультативного додаткового покарання при збереженні сталим чи пом’якшенні основного. Такий спосіб пом’якшення покарання (а тим самим і кримінальної відповідальності) має місце у санкції частини 3 статті 158 КК України. Якщо відповідно до частини 3 статті 128 КК України 1960 року завідомо неправдивий підрахунок голосів чи завідомо неправдиве оголошення результатів виборів каралося позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк від двох до п’яти років, то відповідно до згаданої статті нині чинного КК таке діяння карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

10) введення альтернативного більш м’якого додаткового покарання