Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко
Більш спірними в літературі виявилися питання про наявність чи відсутність пом’якшення покарання при деяких інших варіантах зміни кримінального закону, пов’язаних як зі змінами його санкції, так і, більшою мірою, змінами його гіпотези. До таких дискусійних проблем, зокрема, відносяться проблеми визначення порівняної суворості покарань у випадках:
1) підвищення максимальної межі при одночасному пониженні мінімальної чи пониження максимальної межі при одночасному підвищенні мінімальної межі основного чи додаткового покарання;
2) посилення основного покарання при пом’якшенні додаткового чи пом’якшення основного покарання при посиленні додаткового;
3) вилучення з гіпотези статті кримінального закону однієї кваліфікуючої ознаки та включення іншої чи вилучення однієї кваліфікуючої ознаки без включення іншої;
4) зміни розмірів одиниць, в яких кримінальним законом вираховується розмір заподіяної злочином матеріальної шкоди.
Достатня дискусійність і теоретична невизначеність того, який закон є більш м’яким в названих ситуаціях, спонукала окремих криміналістів до внесення пропозиції про те, що бажано було б в самому КК визначити поняття “більш м’якого закону”[492]. Однак, на мій погляд, навряд чи кримінально-правова наука готова на разі дати універсальне визначення більш м’якого кримінального закону, яке, по-перше, охопило б всі види таких законів, а, по-друге, розділялося б усіма чи більшістю криміналістів. Разом з тим, вироблення теоретичного обґрунтування такого поняття є нагально необхідним. Тому з огляду на це, а також на недостатню дослідженість деяких з названих проблемних питань пом’якшення покарання та певну дискусійність інших, уявляється за необхідне зупинитися на них більш детально.
Так, до нинішнього часу, не дивлячись на те, що вона має величезне практичне значення, не отримала законодавчого вирішення проблема вибору більш м’якого з двох кримінальних законів, один з яких передбачає більш низький мінімум і більш високий максимум одного й того ж виду покарання. Тим не менше, практика законотворчості досить часто пропонує подібні ситуації. Наприклад, відповідно до частини 3 статті 215 КК України 1960 року основним покаранням за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб було позбавлення волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років. Відповідно ж до частини 3 статті 286 КК України 2001 року основне покарання за таке ж діяння – позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років. Як видно, законодавець одночасно підвищив мінімум і понизив максимум цього покарання.
В літературі з приводу вибору закону, який підлягає застосуванню у подібній ситуації, висловлено декілька точок зору. Одні вчені (М.І. Блум[493], М.М. Ісаєв[494], М.І. Ковальов[495] та інші) вважають більш м’яким, закон з більш низьким мінімумом покарання. Інші (Я.М. Брайнін[496] Б.В. Волженкін[497], М.Д. Дурманов[498] О.М. Ігнатов[499], В. Марчук[500], А.Б. Сахаров[501], В.Ф. Фефілова[502] та інші) вважають, що застосуванню підлягає закон з більш низьким максимумом покарання. Ціла група авторів пропонує застосовувати закон з більш низьким мінімумом покарання, але при цьому призначати покарання не вище максимуму, передбаченого іншим законом (М.І. Бажанов[503], О.І. Бойцов, Б.В. Волженкін[504], В.М. Василаш[505], Н.А. Неклюдов[506], Ю.Д. Северин[507], М.Д. Шаргородський[508], А.Є. Якубов[509]). Оригінальну ідею висловив С.П. Мокринський, який пропонував у подібних ситуаціях співставляти середні арифметичні величини мінімуму і максимуму покарань обох законів[510]. Позицію С.П. Мокринського пізніше підтримав А.П. Козлов
