Основи загальної психології. Том I - Оксана Василівна Полозенко

віці. Психологічна специфіка змісту функції уяви в цьому віці полягає в опорі на наочність; використання минулого досвіду; наявності особливої внутрішньої позиції (уміння створювати власні плани-задуми); уміння гнучко використати раніше отримані знання, творчо застосовувати їх залежно від конкретних умов і обставин.

У цілому уява як психологічний процес, передбачає, по- перше, бачення цілого раніше частин; по-друге, перенесення функцій з одного предмета на інший, визначаючи їх подумки. Таке вміння виробляється тільки за умови здатності дітей поєднувати різні предмети і явища в єдиний смисловий сюжет.

Процеси й етапи формування уяви в дошкільному віці

На першому етапі розвитку уяви необхідна така організація предметної діяльності дитини, яка дозволяла б щось домислювати й уявляти. Тобто перший етап пов’язаний зі спеціальними наочно- образними завданнями (умови яких пропонуються ззовні), а їх мета — з осмисленням їхніх умов.

Подібна тенденція зберігається й на другому етапі розвитку уяви, але тут важлива не сама ситуація, а власний досвід дитини.

Особливістю третього етапу є наявність у дитини внутрішньої ролі або позиції, що дозволяє самостійно задавати предметні відношення й надавати їм зміст залежно від цілісного сюжету або задуму (здатність приймати внутрішню позицію, створювати єдиний смисловий сюжет, який пізніше буде реалізований у діяльності).

Якщо на початкових етапах дитина осмислює вже готове, тобто логіка йде від предмета до задуму, то на вищому етапі розвитку спрямованість змінюється — від задуму до предметної діяльності.

Це означає організацію такої діяльності дитини, яка б не була жорстко заданою й нормованою, забезпечуючи можливість прояву самостійності й ініціативи.

Для розвитку уяви треба створити предметне середовище, усередині якого дитина матиме можливість уявляти, придумувати й творити. Щоб дитина могла в навколишній дійсності самостійно знаходити й визначати проблемні ситуації й завдання, її діяльність повинна бути відповідним чином організована. Однак без головної діючої особи в процесі виховання — творчої особистості вихователя

— навіть прекрасно організоване предметне середовище залишиться мертвим.

Творчі здібності дітей мають багато індивідуальних відмінностей. Зовнішні прояви творчого розвитку різноманітні — це й більш швидкий розвиток мови, мислення дитини, і рання захопленість і допитливість. А. Матюшкін у своїй концепції творчої обдарованості вважає, що найбільш загальною характеристикою й структурним компонентом творчого потенціалу дитини є пізнавальні потреби, які становлять психологічну основу домінантності пізнавальної мотивації. Ця мотивація виражається в дослідницько-пошуковій активності, проявляється в більш високій сенситивності до новизни стимулу, новизни ситуації, виявленню нового у звичайному.

У різному віці дослідницька активність різна. До трьох-п’яти років вона проявляється як самостійна постановка питань і проблем щодо нового й невідомого. Розвиток здійснюється як пошук відповідей на власні питання й проблеми, якими визначається вибірковість творчого научіння дитини.

У п’ять-шість років дитина починає шукати невідповідності й протиріччя у власній постановці питань і проблем. Навіть невдачі викликають дослідницьку активність.

У вісім-дванадцять років процес пошуку й досліджень завершується рішенням проблем і виявленням схованих, явно не заданих елементів, які не помітні в засвоєних знаннях.

Глибина прогнозування — необхідний структурний компонент загальної обдарованості — є інтегральною характеристикою творчості. Головне в обдарованості — здатність до оцінки всіх складних психологічних структур. Вона містить у собі здатність розуміння в розвитку як власної думки, так і чужих думок, дій і вчинків, а також забезпечує можливість самоконтролю, упевненості дитини в собі, у своїх рішеннях, визначаючи цим її самостійність.

До структурних компонентів обдарованості як загальної психологічної передумови творчого розвитку й становлення творчої особистості відноситься:

— домінуюча роль пізнавальної мотивації;

— дослідницька творча активність, що виражається у виявленні нового, у постановці й рішенні проблем;

— можливість досягнення оригінальних рішень;

— можливість прогнозування;

— здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують естетичні, моральні й інтелектуальні оцінки.

Ще одним неодмінним структурним компонентом творчості є оригінальність. Вона виражає ступінь несхожості, нестандартності, несподіваності рішення.

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність поняття «уява».

2. Чим зумовлена уява як специфічно людський психічний процес?

3. Назвіть основні функції та характеристики уяви.

4. Які ви знаєте види уяви?

5. У чому полягає принципова відмінність між образами репродуктивної та продуктивної уяви?

6. У чому полягає принципова відмінність художньої, технічної та наукової уяви?

7. Охарактеризуйте сновидіння як суб’єктивно пережиті уявлення.

8. У чому полягають особливості мрії як різновиду творчої уяви?

9. Які ви знаєте процеси створення уяви, поясність їх сутність?

10. Охарактеризуйте етапи розвитку уяви відповідно до закону Т. Рібо.

Словник термінів

Аглютинація — об’єднання в створюваному образі властивостей і елементів образів інших предметів.

Активна уява — процес довільного створення індивідом наочних образів, який спрямований на виконання творчого або логічного завдання. Він має відтворювальний і творчий характер.

Відтворювальна (репродуктивна) уява — процес створення людиною образів нових речей на підставі їх усного опису або графічного зображення.

Гіперболізація — збільшення образу реального об’єкта або кількісна зміна його частин.

Загострення — акцентування якоїсь частини образу або певної якості,