Основи загальної психології. Том I - Оксана Василівна Полозенко

Загострення — акцентування якоїсь частини образу або певної властивості, унаслідок чого новий образ набуває особливої виразності. У такий спосіб створюються шаржі й карикатури. На відміну від гіперболізації та літоти загострення не спотворює дійсність, а лише підкреслює характерні особливості.

Схематизація — згладжування відмінностей між порівнюваними об’єктами. Це дає змогу позбавитись від зайвих і другорядних деталей, що перешкоджають утворенню нового образу. Прикладом може бути орнамент.

Переміщення — це суб’єктивне поміщення суб’єкта в нові ситуації, у яких він ніколи не був, не може бути взагалі або в яких суб’єкт його ніколи не бачив.

Типізація — уявне виокремлення істотного в однорідних явищах і втілення його в новому образі, завдяки чому цей образ поєднує в собі риси, притаманні різним об’єктам. Пояснюючи створення літературних образів, Максим Горький говорив, що вони не є конкретним відтворенням характеру певної людини, а «беруть тридцять-п’ятдесят осіб однієї лінії, одного ряду, одного настрою і з

них створюють Обломова, Онєгіна, Фауста, Гамлета, Отелло…».

Перераховані прийоми творчої уяви працюють як єдина система. Тому при створенні одного образу можуть використовуватися одночасно декілька з них. У більшості випадків прийоми створення образів працюють в автоматизованому режимі, а тому досить погано усвідомлюються суб’єктом.

Розвиток уяви вимагає нагромадження відповідного досвіду й вироблення вміння подумки сполучати образи в нові поєднання і комбінації, та уявляти можливі зміни дійсності. Такі вміння утворюються поступово і проходять у своєму формуванні кілька етапів.

За законом (ефектом) Т. Рібо, з віком людини розвиток уяви уповільнюється і поступається розвиткові мислення. Перша стадія розвитку уяви охоплює дошкільний, підлітковий і юнацький вік. У цей час уява з мисленням тісно не пов’язані і навіть знаходяться в певному антагонізмі, оскільки це період активного формування мислення. Наступна стадія характеризується послабленням ролі уяви й посиленням здатності міркувати. На третій стадії уява підпорядковується мисленню, тому в більшості людей вона занепадає і лише в деяких підноситься над мисленням, стаючи справді творчою силою.

Психологи минулого виходили з припущення, що дитина дошкільного віку володіє бурхливою, нічим не стриманою уявою, сучасні ж констатують той факт, що уява дитини раннього віку обмежена можливостями безпосередньої пам’яті. Уява має «відтворювальний» характер, тому істинна творча уява виникає на досить пізньому етапі розвитку. У дошкільному віці уява, відповідно до періодизації психічного розвитку, запропонованої Л.С. Виготським, є центральним психологічним новоутворенням.

У дитячому віці уява — найважливіше для засвоєння суспільного досвіду, тому виконує пізнавально-інтелектуальну і афективно-захисну функцію. Так, адекватні уявлення про навколишній світ утверджуються у свідомості дитини і пропускаються крізь призму уяви. А емоційно-захисна функція уяви дає змогу через уявну ситуацію розрядити напруження, яке складно зняти реальними практичними діями, тим самим, оберігаючи ще слабко захищену особистість від переживань і душевних травм.

Перші прояви уяви спостерігаються в ранньому віці дитини наприкінці другого — на початку третього року життя. У цьому віці уява обмежена, сприймання скуте, дитина не оперує предметами- замінниками, уява має відтворювальний і мимовільний характер.

Основна тенденція в розвитку уяви дітей молодшого шкільного віку полягає в переході від переважно репродуктивних форм до творчої переробки уявлень, від простого їх комбінування до логічно обґрунтованої побудови нових образів. У цьому віці зростає швидкість утворення образів фантазії. Наприклад, якщо активізувати уяву дітей, пропонуючи сприймати їм чорнильні плями, то виявляється, що у першокласників середня швидкість утворення образів фантазії коливається в межах від 30 до 35 с, в учнів других класів — від 16 до 27 с, у третьокласників — від 11 до 20 с. Причому, у менших за віком дітей переважно в уявленні виникають образи, що складаються з одного предмета («Я бачу в плямі Бабу-Ягу»), а в старших дітей частіше зустрічаються образи, які складаються з групи предметів («Ось тут вершник, який мчить на коні до лісу»).

У підлітковому віці уява особистості набуває самостійності завдяки активній, внутрішній, перетворювальній діяльності. Підліток здатний оперувати мислительними завданнями математичного характеру, змістом прочитаних оповідань, географічним простором, історичними подіями, логікою побудови дедуктивних умовисновків, поєднуючи при цьому дві психічні функції — мислення й уяву. Підліток може вільно сполучати різноманітні образи з новими смислами, що розвиває у нього творчу уяву. Про розвиток креативного потенціалу свідчить продуктивність, оригінальність, самостійність процесу уяви, а також зміна домінування її видів: від мимовільної (пасивної) до довільної (активної), від репродуктивної до творчої. Вільна фантазія молодшого підлітка витісняється в кінці підліткового віку «реалістичними» мріями й різними видами творчості, що свідчить про закономірну зміну форм активної уяви.

У юнацькому віці важливим аспектом розвитку особистості є інтенсивне інтелектуальне дозрівання та формування дедуктивно- гіпотетичного мислення. Особистість орієнтується у співвідношенні гіпотетичного і можливого, реально існуючого й потенційно можливого. Це розкривається через вільне оперування сукупністю гіпотез, які вимагають логічного обґрунтування та доведення. Отже, у юнацькому віці спостерігається активне формування і розвиток активної творчої (образної, технічної та наукової) уяви. Крім того, незадоволення світом дорослих та бунт проти нього — це результат нової здібності оперувати ідеальним. Пристосовуючись до дійсності, старшокласники втрачають значну частину ілюзій.

Отже, основна умова розвитку уяви особистості — це залучення її до різносторонньої діяльності. Чим більше вона бачить, чує, переживає, тим продуктивнішою буде активність її уяви. Відтворювальна уява дитини розвивається під час сприймання (зокрема художніх творів), а творча формується під час гри, вирішення проблемних ситуацій та дослідницької діяльності. При цьому велике значення для розвитку уяви має участь особистості у творчих гуртках: художніх, літературних, технічних, наукових. Важливою є роль спеціальних методичних прийомів — розповідь за картинами, малювання ілюстрацій до текстів, уявні подорожі до різних історичних епох або по географічній карті з наочним описом країн тощо.

Нині велика увага звертається на розробку методів формування уяви в дошкільному