Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю» - Геннадій Єфіменко
У промові на X з'їзді РКП(б) Ленін ще не наважився використати сюжет із «комунізмом» у лапках. Але вже у квітні 1921 р. він чітко відмежувався від попередньої економічної політики (у брошурі «Про продовольчий податок»): «Така політика була б дурістю і самогубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурістю, бо ця політика економічно неможлива, самогубством, бо партії, які пробують таку політику, неминуче зазнають краху».
У цій брошурі термін «воєнний комунізм» з'явився уперше і був ужитий п'ять разів. Чотири рази він брався в лапки, а в заключній частині брошури вже подавався без лапок. Словосполучення «воєнний комунізм» могло вживатися без лапок, бо сам прикметник «воєнний» віддаляв його від теоретичного, «справжнього» комунізму. Прикметник маскував невдалий комуністичний штурм, тому що відгороджував невдачу трирічного експерименту від комунізму, який, мовляв, попереду. Комуністична ідея залишалася незаплямованою.
Запровадження непу означало припинення спроб негайно побудувати комунізм у країні з переважно селянським населенням. Партія зупинила комуністичне будівництво не з власної волі. Це визнавав і В. Ленін, але суть альтернативи, яка стояла на початку 1921 р., набагато чіткіше, ніж у його працях, була висловлена в позбавленій дипломатичних тонкощів резолюції Всеукраїнської наради КП(б)У від 2 травня 1921 р.: «Перед пролетарською партією стояла двоякого роду можливість: або, не чекаючи допомоги західноєвропейського пролетаріату, в обстановці тимчасової міжнародної ізольованості російської революції, піти на відкриту громадянську війну з масою селянства і покласти весь тягар російської революції на плечі кількісно ослаблого, фізично виснаженого, знекровленого трирічною війною російського пролетаріату, або, пішовши на економічні поступки селянству, зміцнити шляхом угоди з ним соціальну основу радянської влади і революції».
Популяризаторську (для партійних мас) роль знову, як і у випадку з пропагандою комунізму, доручили грати М. Бухаріну. Тобто яскравий пропагандист позаекономічних методів господарювання і, зокрема, примусової праці, тепер мав доводити зворотне. Зі своєї місією він упорався — видав на-гора брошуру «Новий курс економічної політики».
У перших рядках праці Бухарін чітко визначив її основне завдання — з'ясувати завдання та значення непу «в загальній перспективі розвитку нашого господарства до комунізму». Будівництво комунізму він пов'язав з успіхами у розвитку великої промисловості. А далі наголосив: «Для підняття великої промисловості потрібно збільшити кількість продуктів, чого б це не коштувало і будь-якими засобами». Саме потребами великої промисловості він обґрунтовував застосування економічних стимулів і, відповідно, розвитку тих форм господарювання, які змістовно суперечили комуністичним настановам — одноосібних селянських господарств, дрібної промисловості, оренди та концесій промислових підприємств тощо.
Для переконання партійців у правильності обраного курсу аргументів на кшталт демонстрації економічної безперспективності комуністичних реквізицій було замало. Тому неп був представлений як «стратегічна операція пролетаріату на господарчому фронті». Але будь-яка операція, як відомо, має свій початок і кінець. Для аналогії Бухарін використав Брестський мирний договір зразка 1918 р. з Німеччиною. Мовляв, як тоді німецький імперіалізм, так і сьогодні господарська розруха є загрозою для комуністичного будівництва. Якщо 1918 р. завершення «стратегічної операції» стало можливим після будівництва Червоної армії, то тепер таке завершення мало настати після того, як буде «побудована на основі використання додаткової кількості продукції велика соціалізована промисловість». І лише після цього, так само як це було в листопаді 1918 р. з Брестською угодою, «можна повертати руля в іншу сторону», тобто ліквідовувати ті форми господарювання, які не відповідали комуністичним засадам.
Таким чином, неп, подібно до Брестської угоди, розглядався як такий собі «перепочинок», після якого, накопичивши сили, слід знову взятися за комуністичне будівництво. З часом термінологія дещо змінилася і слово «перепочинок» за ініціативою Леніна стало замінюватися терміном «змичка з селянством». І хоча новий термін, здавалося б, мав би свідчити про неп ледь не як про стратегічну (на довгі роки) політику, не лише в товщі партії, а й серед керівництва РКП(б) новий курс і надалі сприймався як тимчасовий.
Характерним підтвердженням такого підходу є вислів Льва Троцького на VII Всеукраїнській конференції КП(б)У (квітень 1923 р.). Характеризуючи обставини запровадження непу, він зауважував: «Так, зміна, казали ми, і серйозна зміна, але вона може бути вичерпана в один, два-три роки, залежно від того, як складуться події [...]. Виявилося, що це не просто перепочинок, а велика історична пауза, яка перетворилася на цілу епоху». При цьому тривалість цієї «епохи» оцінювалася насправді невеликим терміном: «Якби мене запитали роки чи місяці, то я відповів би, знову-таки додам ще раз у дужках: гадати не можна, — але якщо місяці, то їх буде, ймовірно, багато, якщо роки, то їх, ймовірно, не так багато (сміх)». Тому цілком закономірно, що комунізм і надалі бачився і привселюдно пропагувався як недалеке майбутнє, для якого потрібно створити необхідні передумови.
Звичайно, у публічному пропагандистському словнику 1920-х рр. не йшлося про те, що незабаром селян примусом буде позбавлено землі та засобів виробництва. У вже згаданій брошурі М. Бухарін, характеризуючи майбутній «поворот керма», писав про поступовість процесу ліквідації дрібнотоварного виробництва, про те, що «втягування в усуспільнене господарство» буде відбуватися не засобами позаекономічного примусу, які, нагадаємо, сам Бухарін активно рекламував ще за півроку до написання брошури, а «тими господарчими вигодами, котрі він буде отримувати від трактора, електричної лампочки, сільськогосподарських машин і т. ін.». Слід зазначити, що Бухарін став одним із тих, хто згодом відстоював неп як довготривалу перспективу. 1925 р., розуміючи економічні вигоди від збільшення дрібнотоварного виробництва в країні, він навіть кинув гасло: «Збагачуйтеся, нагромаджуйте, розвивайте своє господарство!» Однак як у товщі партії, так і серед її керівництва панівними були зовсім інші, антиселянські, антинепівські, антинепманські настрої та бачення. Тому це гасло майже відразу було ідеологічно дезавуйоване. Практичне згортання непу почалося 1928 р. Бухарін спочатку спробував чинити цьому спротив, але не довго.
Неп, тобто «нова економічна політика» або «новий етап політики» більшовиків, як це, за словами Троцького, пояснювалося за кордоном, допоміг виконати нагальні економічні завдання: відбудувати промисловість та сільське господарство. Однак деклароване Бухаріним непримусове усуспільнення селянського господарства насправді не розглядалося як реальна перспектива. Адже для цього, навіть за марксистськими канонами, потрібно було досягти значно більшого розвитку продуктивних сил на селі та підняття промисловості.
Важливим був також ідеологічний фактор. З початку запровадження нового курсу ті верстви суспільства, завдяки приватній ініціативі
