Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років - Віктор Миколайович Горобець
Під Конотопом же, до слова, у полон потрапили представники найбільш аристократичних московських родів: царські воєводи князь Пожарський, князь Львов, брати Бутурліни, князь Ляпунов та інші. Більшість із них попрямували в неволю до Криму. А згаданий уже неодноразово герой російської народної пісні князь Пожарський за наказом хана був страчений ще під Конотопом. Але причиною цьому стала не виявлена воєводою лицарська виняткова звитяга на полі бою, а, скоріш за все, брудна лайка, якою він «по-московськи» удостоїв Мехмеда IV. Як пише з цього приводу Величко, Пожарський, «розпалений гнівом, вилаяв хана за московським звичаєм і плюнув йому межи очі. За це хан роз'ятрився і звелів тут же перед ним відсікти князеві голову».
Тим часом у Москві, отримавши звістку про поразку Трубецького, враз пригадали похід на царську столицю іншого гетьмана — Петра Сагайдачного. І, як писав з цього приводу Сергій Соловйові «Москва затремтіла за власну безпеку; з наказу царя люди всіх станів поспішали на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар з боярами раз у раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць зі своїми родинами й майном наповнили Москву, пішла чутка, що цар виїздить за Волгу, у Ярославль...»
Війна берегів. Пролог початку 1660-х
Чи можна увійти двічі в одну й ту саму річку? Переяславська рада 1659-го
Нищівна поразка царської армії під Конотопом породила далекосяжні сподівання в Чигирині. Конотопські тріумфатори плекали сподівання пройтись маршем до царської столиці й покарати московітів за їхні надмірні апетити в Україні. Проте реалізувати задумане Виговському та Мехмеду IV не вдалось. І перший гвіздок у домовину гетьманських планів убив не хто інший, як козацький відчайдуха — кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко. Сірко несподівано вдерся на Кримський півострів, звично для нього відбив ясир з України та захопив у полон кримців, пограбував татарське майно. Щойно ханові доповіли про нові геройства Сірка, як він відразу кинувся навперейми ворогу, нещадно грабуючи й знищуючи підданців свого союзника. Зрозуміло, що ні про який спільний похід на Москву вже не могло бути й мови.
Більше того, показово жорстокі каральні акції Мехмеда IV на Лівобережжі фактично обумовили політичну смерть його союзника — гетьмана Виговського. Уже за два місяці після блискучого ратного тріумфу під Конотопом Виговський втратив гетьманську булаву. У середині вересня 1659 р. військова рада, що відбулась поблизу містечка Германівка, на Київщині, позбавила Івана Виговського булави, а вже близько 23—24 вересня в Білій Церкві відбулася нова рада, яка проголосила новим гетьманом Юрія Хмельницького.
Обравши Юрія гетьманом — не так за його власні заслуги, як сподіваючись завдяки самому прізвищу помирити політичних супротивників, які остаточно пересварилися після смерті Богдана Хмельницького, — оточення нового регіментаря намагається не конфронтаційно вибудувати власну політику як щодо російського, так і польського монархів. Тогочасний польський експерт з українських справ Станіслав Потоцький, звітуючи перед королем про ситуацію в козацькій Україні, зазначав, що оточення молодого Хмельницького прагне досягти власних цілей, «обманюючи і лякаючи Вашу Королівську Милість царем, а царя Вашою Королівською Милістю». І справді, гетьманський уряд, декларуючи свою вірність гадяцькому курсові, прагне водночас поновити союзницькі взаємини з царем.
Спираючись на досвід відносин з Москвою та намагаючись не повторити допущених помилок, старшина ретельно готується до українсько-російських переговорів і до їхнього початку виробляє свій проект. Переважно він повторював зміст пропозицій Богдана Хмельницького від 17 лютого 1654 р. Зроблені ж доповнення мали гарантувати суверенні права Гетьманату, не допустивши конфліктів, що виникали у взаєминах з російською стороною в ході реалізації угоди. Скажімо, поряд із вимогами надати Війську Запорозькому гарантії непорушності його вольностей та прав, уточнювалось, що присутність царських воєвод мала бути обмежена лише Києвом. Якщо ж із міркувань воєнної доцільності їх введуть в інші українські міста, ратні люди царя — підпорядковуються гетьманові. Ще раз підтверджувалось право Війська Запорозького на вільну, ніким не обмежену гетьманську елекцію, а також власну зовнішню політику. Будь-яка кореспонденція, що надсилалась з України в російські державні структури, обов'язково мала візуватися гетьманським урядом.
Та Москва мала принципово відмінні міркування з цього приводу. Під час зустрічі з представником гетьманського уряду князь Трубецькой відмовився навіть брати до уваги український проект, мотивуючи своє рішення тим, що в ньому «многое написано вновь сверх прежних статей, которые даны прежнему гетману», і запропонував перенести обговорення умов майбутнього союзу на загальну козацьку раду. Зрозуміло, що російській стороні було вигідно апелювати до волі всього козацького товариства, нівелюючи при цьому роль автономістично налаштованої козацької старшини.
Уже питання вибору місця проведення Генеральної ради викликало неабияку напругу. Усі чудово розуміли, що приїзд Трубецького на Правобережжя, у давню козацьку столицю Трахтемирів (на цьому й наполягав гетьманський уряд), змусить російську сторону бути поступливішою на переговорах. Натомість проведення ради в Переяславі, оточеному царськими полками, зробить вразливішою позицію Хмельницького. Усвідомлення важливості перемоги в цій «географічній» полеміці провокує ситуацію, за якої напруга зростає настільки, що Трубецькой вдається навіть до прямих погроз гетьманському уряду скористатися воєнною силою. Погодившись на поступку в цьому питанні, оточення гетьмана втратило загалом контроль над ситуацією...
Двадцять сьомого жовтня в Переяславі відбулася Генеральна рада, на якій князю Трубецькому вдалося не лише відхилити проект, запропонований українською стороною, а й нав'язати цілий ряд положень, які суттєво обмежували український суверенітет у порівнянні з тими межами, що їх визначав договір 1654 р. Під виглядом так званих Прежних статей Богдана Хмельницького гетьману було нав'язано сфальшовані положення угоди. Зокрема, російська сторона змінила процедуру проведення гетьманських виборів. Якщо раніше козацтво мало право вільного вибору й було зобов'язане лише інформувати царя про його результати, то відтепер для того, аби легітимізувати свою владу, новообраний гетьман повинен був обов'язково їхати в Москву, де йому цар мав вручити жалувану грамоту та гетьманські клейноди. Гетьману ж заборонялося без дозволу царя починати війну чи уклади мир з будь-якою державою, надавати кому-небудь військову допомогу, позбавляти влади полковників і вищих козацьких старшин без санкції загальної козацької ради. Як новообраний гетьман, так і вся старшина
