УПА у вирі боротьби - Юрій Борець
- Друзі! Пам'ятайте завжди про бойові правила! За цей довгий час ви вже повинні були навчитися ходити поміж кулями. Всюди мусите діяти розумно, холоднокровно й розсудливо. Але, коли є потреба, тоді треба заризикувати навіть життям. Отож для рятунку своїх друзів «не вагайся, брате»…
Сотня являла собою міцний, сконсолідований моноліт, і добір новаків до неї був би зайвий, а, може, навіть небезпечний. Це добре розуміло командування, й тепер нових сил до сотні не добирали.
Через два дні ворог заскочив боївку СБ й польову жандармерію в селі Володжі. Під час їхнього відступу до лісу вив'язався кровопроливний бій. Оточенений друг Камінь, добрий приятель Чумака ще з-перед війни, поклав із «ПЖ» чотирьох ворожих вояків, а коли побачив безвихідне становище, - застрілився. Його поховали в селі Рибному з участю всієї сотні й відданням військових почестей.
Хуртовина, яка шаліла на протязі кількох дняв, ущухла, зате вдарили сильні морози, а, одночасно з цим, ворог посилив свою активність. Незважаючи на це, сотня Громенка вибралася у пропагандивний рейд на ворожу територію, до і вла Ніздрця за Сяном, населення якого складалося лише з поляків, а, крім того, у ньому таборувало з'єднання регулярної польської армії і сильна станиця місцевої міліції.
Погода навряд чи сприяла цьому рейдові, й коли сотня, рушаючи в похід, демонструвала свою відвагу, то мороз показував силу також. Грубий шар льоду на Сяні час від часу тріскав із такою силою, що це нагадувало експльозію, а руки прилипали до сталевої зброї, мов до клею. Колишня гарна чорна борода бунчужного від морозу побіліла цілковито, бо на волосинках висіли льодові бурульки.
Завдяки сильному наступові на терен дій УПА, ворог ніколи не сподівався, що сотня Громенка завітає до Ніздрця як непроханий гість. А вона таки завітала. Перейшовши Сян, укритий грубою верствою льоду, зверху якого лежав сніг, сотня ввійшла до тієї частини села, де не було ворожого війська. Громенко вислав у напрямі громадського будинку і двірських забудов, де стаціонувало військо, сильну заставу, й сотня почала розходитися по хатах.
Такі пропагандивні рейди давали добрі наслідки, бо здобували для відділів УПА багатьох прихильників, але вони мали більший успіх у глибині Польщі, ніж у селах, які лежали безпосередньо за Сяном, бо тут всюди було багато ворожого війська й панувала постійно напружена атмосфера. Заходячи до хат, повстанці часто зустрічалися з непевними й переляканими польськими селянами.
Будинок міліції знаходився в тій частині села, яку зайняла сотня, і в одній хаті повстанці застали при вечері місцевого коменданта міліційної станиці. Вони його не роззброювали, навіть почали жартувати з ним, але про це повідомили коменданта СБ Петю. Через кілька хвилин два коменданти, наче старі друзі, тиснули собі руки, але в поляка рука чомусь тряслася.
Тим часом польські міліціонери втекли туди, де квартирувало військо, й незабаром у селі залунали постріли. Заалярмовані повстанці виходили з хат і чотами сходилися на збірний пункт, готові кожної хвилини до бою, але постріли не повторювалися. Аж через якийсь час від сторони, де стаціонувало військо, почувся сильний кулеметний вогонь. Поляки не думали про наступ, а підготовляли оборону будинків, які займали.
До збірного пункту друзі сотні принесли вбитого ворогом ройового. Його застрілив польський міліціонер, який утік до місця постою військових частин. Смерть одного з найкращих ройових була болючою втратою для сотні тим більше, що він, крім прикмет доброго підстаршини, був завжди веселий, гарно співав і мав театрально-мистецькі здібності.
Вистачило б сотенному дати наказ про пімсту, й через годину ціло село, включно з військовою базою, являло б собою купу попелу, але такого наказу не було. Сотня відходила за Сян, несучи тіло ройового, а друзі коменданта Петі вели на шнурку із зав'язаними очима роззброєного польського коменданта міліції.
Проходячи біля полоненого, Когут із притиском сказав: - Я б йому,…синові зав'язав не очі, а горло…
Після двогодинного маршу сотня прийшла до місця таборування попереднього дня, в ліс біля села Гут. Ватри, полум'я яких учора сягало до верхів дерев, іще мали багато розжареного вугілля, й кинуте на нього гілля одразу спалахнуло. Відгорнувши сніг із повстанських матраців, зроблених із чатиння, вояки клалися спати. Накривалися плащами й палатками, а верхню палатку обов'язково змочували снігом, бо вона, замерзнувши, творила ізоляцію між теплими тілами повстанців і сильним зовнішнім морозом.
Павук скаржився на вчорашню цибулю, з'їджену Когутом, і зарікався, що більше з ним не спатиме. Польський комендант міліції сидів дуже близько вогню, але цілий час дрижав. Йому вже розв'язали очі й дали великий кожух, та він далі дзвонив зубами й не міг вимовити ані слова. Комендант Петя поводився з ним дуже тактовно, тож по якомусь часі поляк заспокоївся, й командир Лагідний і провідник СБ Летун почали прислухатися до вартісних зізнань-інформацій, що їх він давав Петі.
Після полудня з-за хмар визирнуло сонце, але проміння його було дуже слабеньке, а само воно виглядало радите на великий місяць. Сотня відійшла на похорон друга ройового, тіло якого поклали в могилу, накрили зверху палаткою і присипали замерзлою землею та снігом. Загиблого від усіх попрощав отець Кадило, а для друзів покійного, які лишилися при житті, просив у Всевишнього сил і витривалости, щоб із надією на кращий завтрішній день далі вели цю нерівну боротьбу.
Увечері комендант Петя і двоє друзів із його божки відпровадили коменданта польської міліції із зав'язаними очима до його села. Над Сяном поляка обкрутили на місці кілька разів і розв'язали очі. Закуривши цигарку, він почував себе певніше, а на запит Петі, чи не боявся, що його розстріляють, відповів:
- Коли б ви мали мене розстріляти, то не зав'язували б очей.
Комендантові віддали пістоль без набоїв, потисли руки й розійшлися кожний у свою сторону.
Ворожі вимарші проти відділів УПА частішали з кожним днем. До Перемишля, Сянока й Динова прибували довжелезні військові ешельони. Для боротьби з повстанцями ворог змобілізував кілька додаткових річників. Бої відбувалися всюди, але найтяжчі з них вів тепер курінь Хріна, про якого говорила ціла Польща. Про нього згадував також і звільнений комендант із Ніздрця, питаючи, чи то правда, що дивізія Хріна з'єдналася з дивізією Різуна, й тепер обидва б'ються
