УПА у вирі боротьби - Юрій Борець

Майбутні історики дивуватимуться, чому Польща у Другій світовій війні й після неї ставила більший спротив кільком тисячам українських повстанців, ніж цілій гітлерівській Німеччині. Але це був факт. Зараз же після ліквідації Свєрчевського варшавський уряд зарядив дальшу мобілізацію до війська, яке в/ і вночі поспішно транспортувалося залізницею у сторону Сяну.

Переконавшися, що йому не під силу зліквідувати відділи УПА, ворог рішив зреалізувати плян Свєрчевського й виселити кількасот тисяч українського населення з території Лемківщини.

Переселенчу акцію мали здійснювати лише військові частини, і для цієї цілі було стягнено дев'ять повноскладових дивізій. До помочі їм поставлено численні міліційні загони та цивільну адміністрацію. Ту акцію, яку дотепер очолював перший заступник міністра державної оборони генерал Свєрчевський, зараз узяв під особистий нагляд сам міністр. У додатку до всього, Польща підписала договір із Совєтським Союзом і Чехословаччиною для спільного поборення УПА.

Про цей плян добре знало упівське командування й почало плянувати протиакцію. Значно поширився зв'язок між повстанськими відділами й командиром відтинку Орестом та крайовим провідником ОУН Закерзоння Стягом (Ярославом Старухом) членом Української Головної Визвольної Ради. Командир Орест мав свої квартири в Яворівщині й Білгородщині, де повстанські з'єднання також зводили часті бої. Його штаб розподілили по кількох підземних бункерах, де працювало велике число осіб, оснащених усім необхідним канцелярійним приладдям. І не диво. Адже тактичний відтинок командира Ореста охоплював цілу Закерзонщину й навіть займав частину Львівщини, а через його штаб проходив також один із зв'язків Проводу ОУН у УГВР і Головного Командування УПА. Зв'язок поміж штабом Ореста й відділами УПА відбувався щонайменше один раз на тиждень.

Три зв'язкові від командира відтинку Ореста прийшли й до місця таборування сотні Громенка в Дилягівському лісі. Передавши пошту бунчужному Соколенкові, вони почали розказувати останні новини. По другій стороні Сяну на просторі поміж Балигородом і Криницею ворог сконцентрував уже понад сто тисяч вояків. У Любачівщині вже ведуться важкі бої. Оповідаючи, що великі ворожі сили пройшли вчора біля Перемишля, зв'язкові дивувалися, чому в цих околицях іще панує спокій. Потім відібрали пошту, передану бунчужним, і відійшли, напевно в Сяніччину.

Сотня перебула другий день Великодніх Свят на горі, в гарному листяному лісі. Вояки поласували подарованими вчора крашанками, ковбасами й пасками, а по обіді вирушили в напрямі села Рибного. Маршуючи польовою стежкою, вони милувалися чудовою зеленню довкільних піль. Із правого боку росла темно-зелена пахуча конюшина, а з лівого простягалися ниви, на яких буйна пшениця вже сягала до колін. Щебетуни-жайворонки наче повисли на нитках під голубою стелею неба і виспівували один краще другого.

Ось спереду по обидвох берегах потоку замаячили хати села Рибного, вкриті солом'яними, гарно підстриженими стріхами. На деяких із них були старі колеса, на яких позвивали собі величезні гнізда лелеки. Побачивши довгий рядок повстанців, крайній лелека, що досі стояв спокійно на одній нозі, раптом зірвався із гнізда, тріпнув своїми великими крилами і звільна полетів понад селом.

Повстанці любувалися хатами. Щочетверта або п'ята з них була вкрита цинковою бляхою - всі помальовані білим вапном із домішкою синьки. Кожний двір, хата, стодола і стайня були обведені високими плетеними огорожами, всюду панувала чистота і святковий настрш, але руху в селі не помічалося. У ньому вже не було молодих юнаків - лише старші люди й дівчата.

Побачивши повстанську сотню, ці дівчата дуже зраділи, їх зібралося понад двадцять, і вони, бігаючи від хати до хати, до чогось гарячково готувалися.

До Рибного на квартирування громенківці заходили досить часто. Його мешканці були надзвичайно гостинні і привітні, а, може, ще й тому, що в селі жила гарненька колишня студентка. В її хаті завжди розташовувався почет, а командир Громенко часто сидів з нею на лавці, спорудженій над самим потоком під вербою. Подібну історію мав на квартирі в Бакові також і чотовий Залізняк.

Сотня підійшла вже зовсім близько до села. Стежа провірила, чи в Рибному спокійно, й марш продовжувався глибокою дорогою далі. Й тут повстанці потрапили в несподівану засідку. Із двометрового берега потоку, на який дуже важко було видряпатися, на них почалася сильна атака. «Ворогами» були місцеві дівчата, які до нападу добре підготувалися й мали біля себе багато дерев'яних коновок та бляшаних відер із водою. Пропустивши передову стежу й коня, на якому їхав стрілець Перець, вони розпочали свою «акцію» від командира Громенка, виливши на нього повний цебер води. Це було зроблене коменданткою «ударного» відділу, Катрусею. А потім полилася вода на голови повстанців. Всяка оборона перед дівочим нападом була неможливою, і повстанцям лишилося одне - втеча вперед або назад. Так вони і зробили, але при цьому в сотні виникло таке замішання, якого не було навіть у найтяжчих боях.

Нарешті вояки видряпалися на берег і розпочали гонитву за «ворогом», але вона не була легкою справою. Кожний був у важких чоботах, обвішаний зброєю, амуніцією і гранатами, тож як міг упіймати легку наче вітер дівчину?! Спочатку переслідування відбувалося по садах, а потім перейшло на відкрите поле.

Катруся була найпрудкішою, й аж тоді, коли сміх викінчив її до тієї міри, що вже не могла зробити більше ані одного кроку, потрапила в повстанський полон. Задихані вояки привели Катрусю на подвір'я якоїсь хати, й тут почався над нею «суд». Тримали її міцно за руки біля самої криниці, котрийсь із повстанців об'язав стрункий стан міцним шнуром, і корба почала спускати її вниз. Дівчина розпачливо вимахувала руками і ногами, а двоє вояків немилосердно крутили корбу й наближали її до води. Коли спідничка вже почала плавати, корба працювала в обидві сторони: Катрусю то витягали з води, то опускали в неї аж по груди. Коли б не санітар Зірка, то тримали б дівчину у криниці довше, але він звернув увагу на небезпеку холодної води, й Катрусю миттю витягли. Опинившись нагорі, вона сікла зубками, але сміятися не перестала.

Стрілець Павук запитав дівчину:

- Чи можна з цієї криниці ще пити воду?…

Але відповіді не було.

Зближався вечір. Сьогодні кухарі вечері не варили, бо село було досить багате, й люди мали чим повстанців нагодувати.

Пізніше прийшли дівчата з Явірника Руського, який із Рибним майже лучився, й вечір пройшов дуже весело.

Після вечері повстанці розійшлися по засипаних духмяним квітом садах. Тут була й Катруся, одягнена в теплий плащ, якій санітар Зірка дав зі своєї торби з медикаментами таблетку аспірини. Побачивши це, стрілець Павук почав твердити, що ввесь запас ліків у Зірки складається тільки з