Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

До частини першої. Орендувати земельні ділянки для городництва можуть не лише громадяни та "їх об'єднання" (виходячи із визначення городництва, скоріш за все, законодавець мав на увазі групи громадян, а не об єднання громадян, яке у разі реєстрації стає юридичною особою - див. ст. 14 ЗУ "Про об'єднання громадян"), а й іноземці, особи без громадянства. Це випливає із загального принципу свободи договору (п. 3 ч. 1 ст. З ЦК України), а також ст. 5 ЗУ "Про оренду землі". Ріллю можуть орендувати й юридичні особи, проте використання ними ріллі не підпадатиме під усталене розуміння городництва.

Поза сумнівом, земельні ділянки для городництва можуть орендуватися не лише із земель державної та комунальної, але й із земель приватної власності.

До частин другої та третьої. Оскільки городництво здійснюється на ріллі, цілком природно, що на ній забороняється спорудження капітальних будівель і споруд та закладення багаторічних насаджень (ч. 2 статті). І те, і інше можна робити лише після переведення ріллі у несільськогосподарські угіддя (для будівництва) або у багаторічні насадження (для закладення насаджень) за відповідною землевпорядною документацією.

Ч. 3 статті розвиває положення ч. 2. Її слід тлумачити таким чином, що на земельних ділянках для городництва заборонене також і спорудження тимчасових будівель та споруд, крім тих, що призначені "для зберігання інвентарю та захисту від непогоди". Разом із тим, виглядає невиправданою безумовна вимога закону знести такі споруди після закінченню строку оренди. На наш погляд, вона поширюється лише на відносини із оренди земель державної та комунальної власності, про які йдеться у ч. 1 статті. При укладенні договору оренди земель приватної власності сторони цілком можуть відступати від даної вимоги, якщо споруди являють певну цінність для орендодавця.

Видається, що правила використання земельних ділянок для городництва слід було сформулювати більш загально, поширивши на ріллю в цілому.

   1. Приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

   2. Державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

Загальна характеристика. Під підсобним господарством мається на увазі напрямок господарської діяльності підприємства, а не певний підрозділ юридичної особи (хоча такий підрозділ і може бути створений).

На наш погляд, враховуючи загальну правосуб'єктність юридичних осіб за чинним законодавством (ст. 91 ЦК України), поділ "підприємств, установ та організацій" на сільськогосподарські та несільськогосподарські є дуже умовним і позбавленим будь-якого правового значення. Використання земельних ділянок для ведення сільського господарства "несільськогосподарськими" підприємствами нічим не відрізняється від використання земель для цих цілей "сільськогосподарськими" підприємствами (ст.ст. 24, 28, 31 ЗКУ). З огляду на це, збереження у чинному законодавстві терміну "підсобне господарство" виглядає явним атавізмом.

До частини другої. На наш погляд, положення коментованої частини не можна розглядати як такі, що забороняють "державним та комунальним несільськогосподарським підприємствам" використовувати земельні ділянки для ведення "підсобного" господарства на праві постійного землекористування (див. ст. 93 ЗКУ).

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Землі житлової та громадської забудови займають 1,7 млн. га[125].

Для віднесення земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови закон передбачає дві умови: (1) земельна ділянка має бути розташована в межах населеного пункту; (2) вона повинна "використовуватися для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування". Вичерпного переліку "об'єктів загального користування" законодавство не визначає.

Поняття "межі населених пунктів" визначається ч. 1 ст. 173 ЗКУ як "умовна замкнена лінія на поверхні землі", що відокремлює територію відповідного населеного пункту від інших територій (детальніше див. ст.ст. 173-176 ЗКУ та коментар до них).

Положення коментованої статті щодо належності до земель житлової та громадської забудови земельних ділянок, "які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування", слід розуміти розширено: до даної категорії земель належать і ділянки, що не використовуються, але призначені для вказаних потреб (на правомірність такого тлумачення вказують, зокрема, положення ст. 20 ЗКУ). Визначення таких земельних ділянок має відбуватися на підставі затвердженої землевпорядної та містобудівної документації (див. ст. 39 ЗКУ та коментар до неї).

Не являє складнощів питання, що відносити до земель житлової забудови. Виходячи із змісту глави 6 ЗКУ, до земель житлової забудови слід відносити земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель (ст. 40), земельні ділянки житлово-будівельних (жилих) кооперативів (ст. 41) та земельні ділянки багатоквартирних житлових будинків (ст. 42).

Перелік громадських будівель і споруд визначається ДБН В 2.2-9-99 "Громадські будинки і споруди" (неофіційний електронний текст наведено на компакт-диску, що додається). Між тим,