Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

Попередній ЗКУ 1990 року для позначення господарської діяльності громадян із виробництва сільськогосподарської продукції для задоволення власних потреб вживав термін "особисте підсобне господарство". Тотожність понять ОСГ та "особисте підсобне господарство" була підтверджена ЗУ "Про особисте селянське господарство" (ч. 6 ст. 5). Тому положення щодо земель ОСГ сьогодні поширюються на землі, надані свого часу для ведення особистого підсобного господарства.

Земельні ділянки для ведення ОСГ можуть набуватися в порядку приватизації (див. ст.ст. 118,121 ЗКУ та коментар до них, ч. 6 ст. 5 ЗУ "Про особисте селянське господарство"), шляхом виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних часток (паїв) (див. п.п. 16, 17 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ та коментар до них), а також за цивільно-правовими угодами (з урахуванням обмежень, встановлених п. 15 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ; див. ст.ст. 130-133 ЗКУ та коментар до них).

До частин першої та другої. Положення ч. 1 з необхідністю випливають із загальних положень ст. 81 ЗКУ, яка не встановлює обмежень щодо використання земельних ділянок на праві власності громадянами України.

Положення ч. 2 випливають із загального принципу свободи договору (п. 3 ч. 1 ст. З ЦК України), положень ст. 5 ЗУ "Про оренду землі". Слід мати на увазі, що з них не випливає повної заборони іноземним громадянам та іноземним особам без громадянства мати на праві власності земельні ділянки для ведення ОСГ. Така можливість існує, проте вона є обмеженою: лише шляхом набуття у порядку спадкування в поєднанні із обов'язком відчужити ділянку протягом року (ч. 4 ст. 81 ЗКУ; див. також ч. 4 ст. 22 ЗКУ та коментар до неї).

Положення ч.ч. 1 та 2 коментованої статті не дають чіткої відповіді на питання, чи можуть придбавати земельні ділянки для ведення ОСГ юридичні особи. Це питання не знаходить одноманітного вирішення ні у правовій доктрині, ні у правозастосовчій практиці.

Так, відповідно до ст. 1 ЗУ "Про особисте селянське господарство", ОСГ - це діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи, проте на думку П.Ф. Кулинича, законодавство не містить прямих чи непрямих заборон на придбання земельної ділянки для ОСГ юридичними особами (крім іноземних). На думку науковця, ставши власником земельної ділянки, юридична особа зобов'язана передати ділянку в оренду громадянину для ведення ОСГ або змінити цільове призначення[117]. На противагу такому підходу, незаконною вважають практику придбання ділянок для ведення ОСГ юридичними особами і М. Федорченко та О. Янов[118].

До частини третьої. Коментована частина при визначенні засад використання земельних ділянок для ведення ОСГ відсилає до "закону". Законом, що спеціально присвячений правовому регулюванню діяльності з ведення ОСГ, є ЗУ "Про особисте селянське господарство". Земельним ділянкам ОСГ присвячена ст. 5 Закону.

Зокрема, ст. 5 Закону обмежує земельні ділянки ОСГ площею у 2 га. (ч. 1). Ч. 2 статті проголошує, що "розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування". Первісно це положення дозволяло застосовувати до доходів, отриманих віл ведення ОСГ на "приєднаній" ділянці, більш сприятливий режим оподаткування: відповідно до п. 4.3.36. ЗУ "Про податок з доходів фізичних осіб", доходи від ведення ОСГ не оподатковуються податком з доходів. Проте нова редакція п. 4.3.36. Закону прямо встановила, що така пільга щодо доходів від ведення ОСГ не застосовується, якщо розмір земельної ділянки "було збільшено в результаті отриманої в натурі (на місцевості) земельної частки (паю)".

Власне ж використання земельних ділянок ОСГ Законом практично не регламентується. За таких умов створюється суперечлива практика у визначенні режиму земельних ділянок ОСГ. Наприклад, немає єдності в питанні, чи можна на землях ОСГ зводити капітальні будівлі? Ні ЗКУ, ні ЗУ "Про особисте селянське господарство" дане питання чітко не вирішують, хоча Закон і згадує можливість використання для ведення господарства житлового будинку (ст. 6), господарських будівель і споруд. На наш погляд, таке будівництво можливе на несільськогосподарських угіддях, визначених затвердженою у встановленому порядку землевпорядною документацією.

   1. Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

   2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Загальна характеристика. Якщо більшість інших статей даної глави виокремлено за формою здійснення сільськогосподарської діяльності (державні або комунальні підприємства, фермерські господарства, ОСГ), дана стаття виділена за видом сільськогосподарських угідь - сіножатями та пасовищами.

Загальні засади використання земель для сінокосіння та випасання худоби визначаються ЗУ "Про рослинний світ". Варто наголосити, що спеціальне використання природних рослинних ресурсів шляхом сінокосіння та випасання худоби власників та землекористувачів земельних ділянок дозволу не потребує, крім випадків використання ресурсів, занесених до Червоної та Зеленої книг України (ч. 8 ст. 10 Закону).

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону, "використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва забороняється, якщо це може призвести до деградації земель, зайнятих об'єктами рослинного світу, або перешкоджає їх своєчасному природному відтворенню".

Формалізація цього положення на сьогодні здійснюється виключно за допомогою методичних та рекомендаційних документів неофіційного характеру - наприклад, методичних рекомендацій щодо створення та використання багаторічних культурних пасовищ