Третя світова: Битва за Україну - Юрій Георгійович Фельштинський

Цього ж дня колона з 300 автомобілів із закріпленими на них маленькими українськими прапорцями, що отримала назву «автомайдан», намагалась прорватися до заміської резиденції президента Януковича «Межигір'я». Їх зупинила міліція та спецназ. Тоді ж мітингувальники заблокували вулицю Грушевського та вхід до будівлі Кабінету міністрів, щоби співробітники міністерств не змогли потрапити на робочі місця. Протестувальники почали зводити барикади навколо Майдану й на вулиці Грушевського — як з метою оборони, так і з метою блокади урядового кварталу. Скрізь створювались «центри обігріву» для учасників Майдану, оскільки на вулиці стояв десятиградусний мороз. Але по домівках люди не розходились.

Практично весь центр Києва був заблокований протестувальниками, однак це не дратувало киян. Чимало з них добровільно приходили допомагати харчами, одягом та ліками. До столиці з інших регіонів уряд почав стягувати внутрішні війська, додаткові сили міліції та спецназу — переважно для охорони урядових установ. Президент та уряд звернулися до опозиції з вимогою розблокувати державні установи, щоб не заважати їх роботі, однак ці вимоги мітингувальники проігнорували та все рішучіше вимагали відставки уряду.

3 грудня опозиція внесла проект постанови про висловлення вотуму недовіри уряду. Проте він не був прийнятий, а квартал навколо адміністрації президента заблокували з усіх боків. Ці події не могли не вплинути на правлячу верхівку. Про вихід з Партії регіонів заявили відомі українські політичні діячі: Давид Жванія, Інна Богословська, Микола Рудьковський та Володимир Мельниченко. Подав у відставку й голова адміністрації президента Сергій Льовочкін. Засоби масової інформації, особливо телебачення, без купюр та цензури висвітлювали події Майдану. Люди по всій території Україні та за її межами бачили, що відбувається в Києві, рівень масовості заворушень та жорстокості влади при розгоні демонстрантів. Групою ініціативних журналістів було створене Громадське телебачення, яке цілодобово, в режимі он-лайн, висвітлювало події на Майдані та супутню ситуацію.

Від розгону Янукович поспіхом дистанціювався, заявивши, що «глибоко обурений» діями правоохоронних органів. Одночасно він закликав демонстрантів до припинення протестних дій: «Я підтверджую — ми єдині у виборі нашого спільного європейського майбутнього. Вчора завершився вільнюський саміт, який показав — у нас з європейськими колегами є спільне розуміння проблем, які існують, і є спільне бажання працювати над їх подоланням», — заявив Янукович, роблячи вигляд, що тепер знову готовий розглядати питання про входження України до ЄС. Але було вже пізно: його не чули, йому не вірили. В Києві розпочалась революція. Зупинити її тепер було неможливо.

Силовий розгін учасників Майдану по-різному оцінили офіційні представники влади в різних регіонах країни. Обласні ради Закарпатської, Івано-Франківської, Тернопільської та Львівської областей засудили дії офіційного Києву та відкликали повноваження обласних державних адміністрацій у своїх регіонах; фракції Партії регіонів у Західній Україні одна за одною оголосили про саморозпуск. Східні райони підтримали заходи «з наведення порядку в державі», підтвердили право людей на самовираження, але закликали опозицію утримуватися від необдуманих дій, що можуть призвести до громадянської війни в Україні.

Дещо іншою була реакція Республіки Крим, Верховна Рада якої підтримала рішення уряду та президента призупинити процес євроінтеграції, висловившись проти «дії деструктивних опозиційних політичних сил», закликаючи уряд у Києві «навести порядок», а за необхідності «ввести надзвичайний стан». Звертаючись до кримчан Верховна Рада Криму закликала «спрямувати всі зусилля на збереження Криму як території стабільності та міжнаціональної згоди й укріплення дружніх стосунків з Росією».

Засудили дії влади і деякі українські дипломати, зокрема, представник України в ООН Юрій Сергієв, а також представники української дипломатії в деяких країнах Європи і Америки. Сподіваючись заспокоїти опозицію та врятувати ситуацію Янукович прийняв відставку голови Київського МВС Валерія Коряка та міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка. Останній змушений був вибачитися перед громадськістю за перевищення повноважень міліції та спецназу. Проте владу Януковича це вже не могло врятувати.

Впродовж грудня в країні і за кордоном продовжувалися акції на підтримку київських демонстрантів. Засідання комісії ОБСЄ, що проходило в цей час у Києві, привело на площу кількох євродепутатів з Європейської народної партії. Вони публічно підтримали опозицію. Приїхавши до Києва, Верховний представник Євросоюзу з питань закордонних справ і політики безпеки, віце-президент Європейської комісії Кетрін Ештон та заступник Держсекретаря США Вікторія Нуланд зустрілись із президентом Януковичем, доводячи до нього бачення Європи та США про необхідність вирішення всіх питань мирним шляхом. Наступного дня Нуланд, прийшовши на Майдан, дарувала мітингувальникам хліб та печиво, що виглядало вельми комічно, оскільки цього добра вистачало з надлишком[49]. Американські політики ніяк не могли зрозуміти, що не їжа потрібна протестувальникам, а реальна підтримка США у боротьбі з ненависним вже партійно-олігархічним режимом Януковича.

Тим часом, поки Нуланд годувала «нужденних» хлібом та печивом, уряд Азарова погодився на переговори з опозицією про умови розблокування адміністративних будівель. Проте опозиція наполягала на відставці та звільненні учасників мітингів, заарештованих міліцією. Влада звинувачувала заарештованих у намірі захопити владу неконституційним шляхом. В ті ж дні активісти, очолювані депутатом парламенту від націоналістичної фракції «Свобода», знесли пам'ятник Леніну на Бессарабській площі Києва, встановлений там ще у 1946 році. Це послужило своєрідним сигналом до повалення в багатьох містах України монументів вождю світової революції, що в багатьох асоціювались з радянською владою та Росією.

Ввечері 7 грудня Янукович провів перший раунд переговорів з лідерами опозиції, які вимагали амністії для арештованих майданівців, відставки уряду та дострокових президентських виборів. Компромісу не досягли, але діалог влади з протестуючими розпочався. 19 грудня Верховна Рада постановила звільнити арештованих. Окрім того, з того часу виникла традиція регулярного проведення Народного віча, що збиралось на центральній площі — в серці Майдану. 22 грудня відбулося чергове Народне віче, що прийняло рішення про створення Народного об’єднання «Майдан», до керівництва якого ввійшли лідери революції та відомі політичні діячі, артисти та громадські активісти. На вічі були присутні й відомі російські опозиціонери Ілля Яшин та Костянтин Боровой. Боротьба тривала.

Розділ 10

«Бандерівці» як пропагандистський бренд

Спочатку бандерівцями називали членів Організації Українських Націоналістів (ОУН) під головуванням Степана Бандери; членів Української повстанської армії (УПА), а також всіх українських націоналістів, які вважали себе послідовниками ОУН. Головною метою бандерівців була боротьба за незалежність та територіальну цілісність України. Бандера та його прихильники у 1930-ті роки ХХ століття боролися з «ополяченням» українського народу, пізніше з радянською окупацією України (1939–1941), потім з німецькою окупацією — в роки Другої світової війни. Тому поняття «бандерівці» використовувалося для означення всього українського національного підпілля та ідеології українського націоналізму. Українські націоналісти використовували це слово зі знаком плюс, противники українського націоналізму — зі знаком мінус.

В СРСР поняття «бандерівець» перетворилося на