Дивовижні пригоди всередині тіла. Велика подорож від голови до п'ят - Гевін Френсіс

У центрі району, неподалік клініки, розташоване кладовище, відгороджене від міста високою стіною. Доріжка з гравію в’ється між міцними березами, дубами, сикоморами й соснами; їхнє коріння огортає труни, які повертаються в землю. Я приходжу сюди в перервах між викликами і роботою з клієнтами, щоби побути тут наодинці. Іноді я зустрічаю батьків з дітьми, що, як і я, вирішили відпочити від міського шуму. Ми усміхаємось і вітаємось кивком голови; діти, з якими я познайомився в клініці, бігають між плитами і сміються; немовлят, яких я оглядав, заколисують у візочках.

Прізвища, викарбувані на плитах, мені знайомі: я щодня бачу їх на екрані комп’ютера. Деякі надгробні пам’ятники показово солідні, а інші скромні й прості – на них є лише ім’я і дві дати. Є щось демократичне в тому, як багаті лежать тут поруч із бідними. Ряд біля стіни відведено для місцевих євреїв: він відгороджений сталевою огорожею, але вона не здатна стримати коріння дерев. Там є пам’ятники людям, які загинули далеко від домівки на службі втраченій імперії, від куль, пологів або тропічної лихоманки. На деяких з них вшановано гідно прожите життя, а інші оплакують передчасну смерть. Професії небіжчиків, викарбувані на плитах, відображають соціальні зміни останніх приблизно ста років: продавці одягу, мірошники, священики, банкіри. На кладовищі є обеліск майстру аптечної справи, встановлений в той час, коли вони продавали власні настоянки, і могила лікаря, який колись допомагав похованим поряд людям.

Яструби в’ють гнізда на деревах та полюють на мишей і на менших птахів, які живуть серед могил. Над пам’ятниками, що впали на землю, в’ється плющ, а між могилами ростуть ожинові хащі. Літо приносить із собою певну тишу, густу й насичену, і мені іноді здається, що за нею я чую тихе дихання листя. Восени це листя вкриє могили червоно-жовтим килимом, а взимку надгробні камені стоятимуть серед снігових заметів, як вартові. Але навесні гілля вкриється свіжим листям, і молода трава пробиватиметься з-під землі там, де на неї падає світло.

* * *

Життя – це чистий вогонь, і ми живемов променях невидимого сонця всередині нас.

Сер Томас Браун, «Гідріотафія, або поховання в урнах» (1658)

Подяка

Насамперед я хочу подякувати усім моїм пацієнтам – колишнім, теперішнім і майбутнім, – без них я був би, як моряк без океану. Через вимоги до конфіденційності вони залишились без особистої подяки, але моя вдячність від цього аж ніяк не менша.

У своїй знаменитій клятві Гіппократ наголошував на необхідності з повагою ставитись до всіх тих, «хто навчив мене цього мистецтва», і мені пощастило на приклади від учителів. Їх було дуже багато, але я хочу висловити окрему подяку Гордону Файндлейтеру, Фенні Крістмундсдоттір, Казеху Фананапазіру, Джону Німмо, Терезі де Світ, Гемішу Воллесу, Пітеру Блумфілду, Джону Данну, покійному Вілфу Трежеру, Клер Сендер, Тіму Вайту, Коліну Робертсону, Дженет Скіннер, Дейвіду Седжвіку, Філіпу Робертсону, Медс Гілберт, Ієну Гранту, Сарі Купер, Коліну Мамфорду, Рустаму Аль-Шахі, Джону Стоуну, Ієну Віттлу, Стівену Овенсу, Майку Фергюсону, Сенді Рейд, Кетрін Джордж, Чарлі Сайдерфіну та Енді Треветту.

Передбачливість, уява, редакторські вміння і довіра Ендрю Френкліна з видавничого дому Profile і Кірті Топівала з Wellcome відігравали ключову роль від самого початку роботи. Сесілі Гейфорд з Profile пильним оком переглядала напрацювання; також я дякую Сьюзенн Гіллен за її педантичність, навички роботи з енциклопедіями й терплячість. Мені пощастило заручитись підтримкою Creative Scotland і K. Blandlell Trust, завдяки якій я зміг на певний час відвернути увагу від роботи в клініці й попрацювати в бібліотеці. Дженні Браун – це яскравий приклад того, яким повинен бути літературний агент: старанним, привітним і майстерним гравцем у настільний теніс.

Джек і Джинті Френсіс, Дон Макнамара і Флавіана Престон допомагали мені знаходити баланс між роботою в клініці і в бібліотеці та вихованням дітей. Вілл Вайтлі прочитав рукопис на початковому етапі, надав мені чудові поради і запропонував нові ідеї щодо мозку. Я вдячний Нілу МакНамарі за інформацію і фаховий погляд на електроконвульсивну терапію. Безмежна подяка й пляшка «Таліскеру» Джонові Берджеру за щиру підтримку та інтерес до цієї книжки, які він проявив від самого початку. Сельчук Демірель дозволив мені використати його малюнок Les etoiles. Грег Хіт і Гектор Чавла допомагали мені подолати лабіринт офтальмології. Роберт Макфарлейн – незмінний прихильник ідей, покладених в основу цієї книги, і головний розвіювач сумнівів. Також я дякую Бобові Сілверсу з New York Review of Books за те, що він надихнув мене на подорож по внутрішньому вуху. Складаю подяку Пітерові Дорварду за його кмітливість, уважність, експертні навички читання, безцінні роздуми і за «Іліаду». Я вдячний Тіму Ді за його підтримку моєї роботи й за ентузіазм стосовно шумів у серці. У розділі, присвяченому зап’ястю, Рето Шнайдер підправив мене і допоміг дослідити похмурий і бурхливий світ П’єра Барбе. Ів Берже дозволив мені використати малюнок з його виставки «Турбота», а також дав мені ключі й звання почесного громадянина Квінсі. Я б заплутався у колючих гілках казок братів Грімм без проникливих настанов Маріни Варнер і щедрої допомоги Лілі Сарняй. Дейвід МакДовалл дозволив мені розповісти частину його історії в розділі про нирку. Алек Фінлі дав згоду на використання цитати з його твору «Тай: дикий сад», присвяченого Національному меморіалові донорам органів і тканин. У розділі про стегно Кертіс Пітерс був моїм гідом по гебрейських текстах. Дейвід Феррієр посипав рукопис редакторським діамантовим порошком, а також надихнув мене на розповідь про Якова – справжній вчений і друг. Адам Ніколсон люб’язно погодився обговорити зі мною Зено та «Іліаду». Дякую Педді Андерсон і Чемі Маркесу за їхній незрівнянний гумор, за гостину в них у Carmen del Meñique в Гранаді і за пояснення щодо ромерії.

Робін Робертсон люб’язно надав мені дозвіл написати про його вірш «Поділ надвоє» і використати його в книзі. Ієн Синклер дозволив мені навести цитату з його книги «Вежа Лендора». Кетлін Джеймі та Бріджит Коллінз дозволили мені згадати в книзі, а також навести уривки і цитати з проекту «Frissure». Дякую Ієну Бемфорту за дозвіл використати цитати з його книги «Несистематична анатомія». Дейвід МакНіш – вчений, лікар і теолог – порадив мені звернутись до праці Гартмана, щоб дослідити тему Якова й Ангела. Дякую Дугласу Кейрнсу за те, що