Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан
Завдання наших обох ударних груп полягало в тому, щоб перерізати тилові комунікації великої кількості з’єднань, що тут накопичились, а потім знищити їх концентрованими атаками.
На жаль, спочатку глибокий сніг, а потім відлига значно загальмували зосередження обох ударних груп. Однак їм вдалося завдати удар, внаслідок якого значна частина сил, які оточили черкаське угруповання, була розбита. Понад 700 танків, понад 600 протитанкових гармат і близько 150 гармат було знищено, однак обидва корпуси захопили всього 2000 полонених. Це було ознакою того, що з’єднання противника головним чином складалися з моторизованих частин. Врешті-решт, глибоке багно зі снігом змусили нас зупинитися. Ударний клин 3 танкового корпусу підійшов на 13 кілометрів до південно-західної частини «котла», 47 танковому корпусу вдалось відтягти на себе значну частину сил противника.
Оперативна група штабу виїхала в нашому штабному поїзді до Умані, щоб забезпечити взаємодію обох армій в цих боях. Штаб 1 танкової армії розташувався в Умані, штаб 8 армії теж знаходився неподалік. Двічі я пробував дістатися, з Умані до ударних груп. Однак двічі моя легкова машина безнадійно застрягала в снігу або в багнюці. Кожного дня погода мінялась, снігові завірюхи чергувались із відлигою. При цьому знову підтвердилось, що радянські танки при просуванні снігом чи розмоклою землею переважають наші танки своєю прохідністю, бо у них ширші гусениці.
Оскільки не було більше надії, що наші танки доберуться до «котла», я наказав обом оточеним корпусам прориватися на південний захід. За цей час внаслідок атак противника, що відновилися з усіх боків, обидва корпуси скупчились на невеликій території, що простягалася з півночі на південь на 45 кілометрів, а з заходу на схід лише на 15-20 кілометрів. Таким чином, слід було діяти, якщо ми хотіли ще врятувати ці корпуси. 4 лютого (8 лютого. — Ю.М.) Совіти вже вимагали від них капітуляції.
У ніч з 16 на 17 лютого обидва корпуси під керівництвом своїх командирів Штеммермана і Ліба здійснили спробу прорватися з оточення у південно-західному напрямку на зустріч 3 танковому корпусу, котрий напружував усі сили, щоб, незважаючи на непролазну багнюку, кинути назустріч угрупованню, яке проривалося, хоча б кілька танків. За наказом командування групи обидва оточених корпуси мали бути використані для забезпечення виходу з оточення всієї артилерії та боєприпасів. Через те, що під час виходу з оточення військам довелось би пересуватися по бездоріжжю та глибокій багнюці, було наказано кинути гармати після того, як будуть розстріляні всі боєприпаси. Ар’єргарди з кількома гарматами прикривали війська, що виходили з оточення, від атак противника з півночі, сходу та півдня.
Можна собі уявити, з якими почуттями, сподіваючись і непокоячись, ми чекали в нашому штабному вагоні вісток про те, чи вдався вихід з оточення. У ніч з 16 на 17 лютого о 1 годині 25 хвилин прийшла радісна звістка про те, що перший зв’язок між корпусами, які виходили з оточення, та передовими частинами 3 танкового корпусу було встановлено. Противник, який знаходився між ними, був буквально зім’ятий. 28 лютого ми дізналися, що з «котла» вийшло 30000-32000 осіб. Оскільки в ньому знаходилось шість дивізій і одна бригада, за низької чисельності військ це становило більшу частину активних штиків (згідно з даними про кількість тих, хто перебував на обліку, обидва корпуси до оточення нараховували 54000 осіб. Однак частина тилових служб не потрапила в оточення. — Ю.М.). Значного болю завдавало нам те, що більшу частину важкопоранених, які виходили з оточення, ми не змогли взяти з собою. Генерал Штеммерман загинув під час бою.
Таким чином, нам вдалось позбавити ці два корпуси від тої долі, яка спіткала 6 армію під Сталінградом. Гітлер і тут спочатку віддав наказ про продовження боротьби в «котлі», однак потім заднім числом він схвалив наказ групи армій про підготовку до виходу з оточення. Наказ про сам вихід з оточення був даний командуванням групи без попереднього узгодження з Гітлером, щоб виключити можливість заперечень з його боку.
Звичайно, при виході з оточення більша частина важкої зброї та гармат застрягла в багнюці. Тільки кілька з них ціною неймовірних зусиль військам вдалося взяти з собою. Дивізії, що вирвалися з «котла», довелося тимчасово відвести в тил. Внаслідок цього шість з половиною дивізій групи армій не брали участі в боях, що ще більше ускладнювало ситуацію. Однак це не могло захмарити радощів, які нам дало вдале врятування принаймні особового складу обох корпусів.
Для 1 танкової армії та 8 армії тепер залишалося завдання знову встановити міцний зв’язок між їхніми ділянками і якнайшвидше виділити танкові частини в резерв.
Після того, як я відвідав частини дивізій, що вийшли з оточення, оперативна група штабу повернулась у Проскурів (нині м. Хмельницький. — Ю.М.). Цього вимагала ситуація на лівому фланзі групи армій.
Л. Дегрелль,командир добровільної штурмової мотобригади СС «Валлонія»
Сторінки щоденника 1944 року
28 січня. У Корсуні був найбільший опорний пункт.
12 лютого. (Хронологія викладу подій порушена. — Ред.). Почавши рухатись, дуже швидко забуксували. Протитанкові гармати причепили до вантажівок. До того часу обороняли позиції Деренківця (Деренківець було звільнено 10 лютого. — Ред.). Все робили за схемою. Потім їдемо через Гарбузин, який горів, і ми там бачимо полк «Нормандія» танкової дивізії «Вікінг»,
