Українська література » Наука, Освіта » Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін

Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін

Читаємо онлайн Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін
РАДАР ВОДЯНОГО СЛОНА

Серед великої кількості священних тварин Стародавнього Єгипту була одна рибинка з абсолютно унікальними здібностями.

Рибка ця — мормірус, або водяний слон. Щелепи в неї витягнуті у невеличкий хоботок. Мормірус може бачити невидиме, і це здавалося надприродним чудом. Винахід радіолокатора допоміг розкрити таємницю.

Виявляється, природа дала водяному слонові найдивніший орган — радар!

Багато рибин, як усім відомо, мають електричні органи. У морміруса на хвості також міститься невеличка «кишенькова батарейка». Напруга струму, що вона виробляє, невеличка: якихось шість вольтів. Але цього досить.

Щохвилини радіолокатор морміруса посилав в простір вісімдесят-сто електричних імпульсів. Від розрядів «батарейки» виникають електромагнітні коливання, які частково відбиваються від навколишніх речей і у вигляді радіолуни знову повертаються до морміруса.

«Приймач», який уловлює луну, міститься в основі спинного плавця дивовижної рибки. Мормірус «обмацує» місцевість за допомогою радіохвиль!

Про ці незвичайні властивості морміруса 1953 року повідомив Східноафриканський іхтіологічний інститут. Співробітники інституту помітили: коли до акваріума з мормірусами занурювали будь-яку річ з високою електропровідністю, наприклад, шматок дроту, то рибки починали неспокійно метушитися. Майнула думка: можливо, мормірус має здібність відчувати зміну електромагнітного поля, збудженого його електричним органом. Анатоми дослідили рибку: парні гілки великих нервів проходили уподовж її спини від головного мозку до основи спинного плавця. Там вони розгалужувалися на дрібненькі гілочки і закінчувалися у тканинних утвореннях на однакових один від одного інтервалах. Очевидно, тут і міститься орган, що уловлює відбиті радіохвилі. Коли мормірусові поперетинати нерви, які обслуговують цей орган, він губить чутливість до електромагнітного випромінювання.

Мормірус водиться на дні річок, озер і живиться личинками комах, яких видобуває з мулу довгими щелепами, наче пінцетом. Під час пошуків поживи рибка звичайно оточена густою хмарою скаламученого мулу і нічого навколо не бачить. Капітани кораблів із власного досвіду знають, який незамінимий за таких умов радіолокатор.

Мормірус не єдиний на світі «живий радар» [56]. Чудове радіооко виявлено також у хвості електричного вугра Південної Америки, його «акумулятори» розвивають рекордну напругу струму — до п'ятисот і, за деякими даними, до восьмисот вольтів!

Американський дослідник Кристофер Коутес після серії експериментів, проведених у Нью-Йоркському акваріумі, дійшов висновку, що невеличкі бородавки на голові електричного вугра — це антени радіолокатора, які приймають відбиті від навколишніх речей електромагнітні хвилі; їх випромінювач міститься на кінці хвоста вугра. Вугор має таку чутливу радарну систему, що, очевидно, може встановити, якого характеру річ опинилась у полі діяльності локатора. Коли ця тварина придатна до споживання, то електричний вугор негайно повертає голову в її бік. Потім дією могутніх електричних органів передньої частини тіла «поціляє жертву блискавицями» і, не поспішаючи, жере вбиту електричним розрядом здобич.

Фізична природа риб'ячого електролокатора ще не зовсім зрозуміла. Справа в тім, що, як відомо, короткі радіохвилі дуже поглинаються водою, і радари, створені людиною, абсолютно безпорадні під водою. Довгі радіохвилі можуть промкнутися на деяку глибину, але вони не придатні до радіолокації.

Між іншим, досвід минулої війни показав, що в певному діапазоні радіохвиль можливий радіозв'язок кораблів з підводними човнами, які перебувають на невеликій глибині. Радіозв'язок з космосом теж провадять в дуже вузькому спектрі електромагнітного випромінювання. Можливо, мормірус унаслідок тривалої еволюції зумів «добрати» до свого радіолокатора саме такий діапазон електромагнітних хвиль, за допомогою якого йому вдалося здійснити радіолокацію і під водою, звичайно, на невеличких дистанціях. А може, все криється в чутливості його органів сприймання. Адже їхня відносна потужність перевершує показники, що їх досягла людина в радіотехніці.

Наука лише трохи відхилила завісу над входом до господи хвилюючої таємниці. Органи радіолокаційного чуття тварин тільки-но починають вивчати, і попереду ще безліч цікавих відкриттів.

У риби є ще одне незвичайне чуття — відчування найтонших коливань води.

Будь-який рух у воді викликає хвилі. Водяні хвилі поширюються повільніше за радіохвилі, проте, виявляється, і з їхньою допомогою також можна «обмацувати» місцевість.

По тілу рибини, від зябер до хвоста, тягнеться ланцюжок найдрібніших отворів: ніби хтось найтоншою голкою прошив рибину на швейній машинці. Ця чудесна кравчиха — природа, а найтонша строчка — бічна лінія рибини. Кожен отвір бічної лінії веде до мікроскопічної порожнини. В ній міститься чутливий сосочок, нервом з'єднаний з мозком. Водяні хвилі коливають сосок — мозок дістає відповідний сигнал. Так риба дізнається про наближення ворога.

Сліпа риба плаває не згірше зрячої. Вона ніколи не наражається на кути. Сліпа риба і за здобиччю полює, мабуть, не згірше зрячої. Одного разу до акваріума, в якому жила позбавлена зору щука, пустили рибинок. Щука насторожилася. Сосочки бічної лінії повідомили, що здобич недалеко. Коли рибки наблизились, щука кинулась із засідки і вхопила одну з них. Вона не бачила рибок, але не схибила: бічна лінія — дуже точний коректувальник.

Органи, які вловлюють коливання води, вчені відкрили також у пуголовків і тритонів. У жаб їх немає.


ЧИ МОЖНА БАЧИТИ ТЕПЛО!

Натуралісти завжди дивувалися витонченості совиного зору: птахи полюють у темряві на дрібних гризунів і виловлюють їх чимало — десятки за ніч.

Може, й сови, як і тварини, з якими ми допіру познайомились, також шукають здобич з допомогою якогось незвичайного чуття?

Деякі вчені вважають, що сови бачать… тепло, яке випромінює тіло їхніх жертв. Можливо, совині очі вловлюють невидимі для нашого зору інфрачервоні, тобто теплові, промені.

Коли пучок світла пропустити крізь призму, то він розпадеться на складові промені з різною довжиною хвиль і частотою коливань. Наші органи зору сприймають їх як кольорові елементи спектра: червоний, жовтогарячий,

Відгуки про книгу Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: