Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін

Для свого поховання Тутмос І обрав пустище в одній з долин між скелями Лівійського плато. Інші фараони унаслідували його приклад. Так на краю Лівійської пустелі виникла знаменита Долина царів.

Уже на початку нашого століття тут відкрито близько тридцяти підземних гробниць. А зараз нараховують 6!. Фараони дуже ретельно ховали свої загробні житла, проте спритні грабіжники встигали побувати там раніше за вчених, ущент сплюндрувати цінні для науки скарби. Уже брав сумнів: чи існують взагалі непограбовані гробниці. І раптом — небувалий успіх! У Долині царів знайдено багатющу усипальню, повну казкових скарбів.

Гробниця належала фараонові Тутанхамону, який жив у XIV віці до нашої ери, а відкрив її англійський археолог Говард Картер [51]. На початку 20: Х років увага всієї світової преси була прикута до цього відкриття. Сотні журналістів, репортерів, просто цікавих рушили у Долину царів. Ніколи ще Лівійська пустеля не бачила стільки люду.

«Підходи до гробниць, — писав якийсь кореспондент, — нагадують під'їзд до іподрому в день великих скачок. Увесь шлях до замкнутої поміж скель улоговини заповнений усілякими візками й тваринами. Гіди, погоничі віслюків, торгівці «старожитностями», носії лимонаду — усі гомінко ведуть торг. Коли із підземелля винесли останню річ, усі кореспонденти кинулись на берег Нілу. На віслюках, на конях, на верблюдах і схожих на колісниці візках пустелі вони мчали наввипередки, намагаючись раніше за інших дістатися до телеграфу…»

Приголомшливі події, що сталися незабаром після відкриття Тутанхамонової гробниці, дали пресі ще більшу поживу.

Шість років Говард Картер ретельно, але безуспішно обшукував кожну шпарину, кожний фут землі у До-Чгані царів. Він уже ладен був кинути свої пошуки. Та якось уранці, 4 листопада 1922 року, коли археолог прийшов на місце розкопок, робітники стріли його радісними вигуками: під однією розваленою хижкою, де кілька тисяч років тому жили будівники гробниць, відкопали висічені в скелі східці. Почали розчищати навкруги землю і небавом натрапили на сходи. Вони вели до підземелля. Крок за кроком, обережно розчищаючи кам'яні східці, добулися до підземного склепу. Двері до нього були замуровані вапном і опечатані дивними печатками, які зображували шакала і дев'ятьох зв'язаних бранців. То був знак царського некрополя. Він сповіщав, що в глибині підземелля у багатих саркофагах спочиває царська мумія. Печатки були незаймані, отже, після того як їх наклали, двері не відчинялися. Все це обіцяло дуже цікаві відкриття.

Картер послав до Англії телеграму лорду Карнарвону, з яким разом працював.

Коли лорд Карнарвон з численними представниками преси прибув у Долину царів, почали розпечатувати двері, які вели безпосередньо до поховальних покоїв. Дослідники пробили в них невелику дірку й зазирнули досередини! Чудове видовище постало їхнім очам! Осяяні мерехтливим полум'ям свічок дивні звірі й птахи, статуї, колісниці, зброя, різноманітні речі вжитку. Вперше за три тисячі років їх знову споглядали очі людини. І скрізь блищало золото! Непідробне, блискотливе золото — на дорогих шатах, світильниках, скриньках, ослонах, його сяйво геть засліпило вчених.

Відкрита Картером гробниця виявилась найдорожчою в прямому розумінні цього слова археологічною знахідкою: лише самого золота, не враховуючи великої кількості самоцвітів, добули з неї біля двохсот кілограмів!

У чотирьох кімнатах таємної гробниці Картер і Карнарвон знайшли обладнання невеликого єгипетського палацу з усіма Необхідними атрибутами побуту, що повністю збереглися. В одній з кімнат стояв царський саркофаг, його виготовили з дерева, виклали золотом і багато прикрасили фігурною інкрустацією з синього фаянсу. Всередині верхнього саркофага містилися один в одному, як ляльки-мотрійки, ще три дерев'яні, оббиті золотом саркофаги і один кам'яний з гранітним віком, що важило півтори гонни! Насилу зняли віко, і під ним побачили шосту труну з… щирого золота. Вона важила триста англійських фунтів — сто тридцять шість кілограмів!

У труні лежала прикрашена коштовною діадемою мумія царя, його обличчя прикривала золота маска.

Проте казкові багатства не дешево дісталися науці. Багато археологів і робітників, що проникли до похмурої гробниці, заплатили за честь її відкриття своїм життям. Тяжка й таємнича хвороба вразила їх.

Перший захворів лорд Карнарвон. У нього почався жар, сильний біль у м'язах. Лікарі не могли встановити діагноз. За три тижні лорд Карнарвон у жахливих муках помер. Потім один за одним повмирали й інші члени експедиції, що розкопали Тутанхамонову гробницю. Від незрозумілої й страшної хвороби загинуло багато з тих, хто перший увійшов до похмурої господи фараонової мумії. Наука виявилась безсилою встановити причини їхньої загибелі. Тоді заговорило марновірство.

Звістка про трагедію швидко облетіла світ, а разом з нею линула й легенда: господь покарав гробокопачів!

Бо як же ще можна пояснити таку таємничу загибель найактивніших [52] членів експедиції?

Тридцять три роки наука не могла відповісти на це питання. Вчені робили найрізноманітніші припущення.

1955 року гробницю навіть перевірили на радіоактивність: можливо, стародавні єгипетські жерці знали таємницю ядерного розпаду деяких речовин і використовували його для захисту своїх сховів? Але проба дала негативні наслідки.

Таємницю Тутанхамонової гробниці розкрили лише

1956 року.

Занедужав південноафриканський учений Джон Уїлз. Він досліджував послід кажанів у печерах Центральної Африки і незабаром по цьому відчув сильну недугу. Симптоми хвороби повністю співпали з прикметами захворювання, яке згубило товаришів Картера. Доктор Дін із Порт-Елізабета, що лікував Джона Уїлза, пригадав ще інші випадки таких захворювань, зокрема у дослідників печер інків у Південній Америці.

Доктор Дін старанно