Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін

Ясно-червоні пухлини утворюються також на пагонах лохини, кремени, багна.

Чи не найцікавіша містична історія кажанів. У народних повір'ях вони славляться як чортові друзі або навіть його власне втілення. На церковних іконах чортів зображують з шкірястими кутастими кажанячими крилами. У янголів же крила оперені, з м'якими обрисами, як у голуба. Мало на якій картині із зображенням чаклунської кухні якої-небудь відьми чи кухні баби-яги не буває кажанів. Звичайно художник, аби підкреслити демонічні обставини, малює у товаристві ворона і сови — постійних атрибутів відьми — також двох-трьох кажанів.

У біблії кажанів згадують як тварин «нечистих», що їх заборонено їсти й ловити. У міфології стародавніх греків їх присвячували богині Персефоні, дружині Аїда — царя загробного світу. Кажанів уважали за вісників лиха. Побачити уві сні кажана — означало дістати повідомлення про загрозу хвороби, шторму на морі чи нападу бандитів.

В Індії забобонні люди вважали кажанів «болотяними духами», які чатують уночі на заблудлих перехожих і зваблюють їх у трясовину. У багатьох країнах Європи ще й досі існує старе повір'я: кажан, пролітаючи низько над головою людини, сповіщає таким чином бідоласі про його близьку смерть. Господині, тілько-но смеркне, щільно зачиняють вікна від кажанів і не виходять надвір простоволосі, щоб не спокушати «друзів чорта», котрі, як кажуть, полюбляють жіночі коси [49].

У розповідях про перевертнів кажани посідають перше місце. Їхній образ уподобали чаклуни й відьми.

О нічній порі кажани, мабуть, найзручніший засіб сполучення для нечистої сили. Душі померлих грішників для подорожі в пекло також віддають перевагу цьому виду транспорту.

У Фінляндії існує — повір'я, що душа кожної сплячої людини залишає тіло в подобі кажана, щоб уранці знову повернутися назад. Убити кажана — означає згубити заснулого земляка.

Але є країни, де люди до кажанів ставляться з великою повагою і любов'ю. Індіяни племені майя кажанів уважають священними. Майя дуже шанували богиню — кажана. Її крилате зображення знайшли під час розкопок у Центральній Америці.

Кажани — священні тварини також у австралійців та буддистів. Особливою повагою ці корисні звірятка століттями користуються в Китаї. На стародавніх речах тут часто зустрічаються символічні зображення п'яти чи восьми кажанів. (У Китаї п'ять і вісім — щасливі числа). Більше того, китайською мовою слово «щастя» і «кажан» звучить однаково: «фу».

Про різні повір'я, пов'язані з кажанами, можна написати грубу книжку. А все через те, що кажани провадять нічний спосіб життя. Вони вилітають поживитися лише смерком, коли, за повір'ям, активізується усіляка нечисть. Незвичайна й потворна, з людського погляду, зовнішність цих звіряток теж, мабуть, сприяє їхній лихій славі серед забобонних людей.

Удень кажани кудись зникають, ховаються по темних закутках, щілинах, у занедбаних будинках, на дзвіницях, у склепах на кладовищах. Вони бояться світла! Надто підозріло… Ось народна фантазія й поєднала цю біологічну особливість рукокрилих тварин із нісенітними повір'ями про злих духів і чаклунів, які нібито також чинять свою чорну справу під покровом ночі і ховаються по кутках, як тільки проспівають півні. Тому в давнину і півень був священним птахом, провісником ранку й світла, що розганяє своєю піснею демонів ночі.

А між іншим, деякі кажани і справді мають небезпечні для людини властивості. Прикладом правлять трагічні події, які сталися в Єгипті тридцять вісім років тому.

Єгипетські піраміди надто добре усім відомі, тому нема потреби пояснювати, хто, коли і з якою метою їх збудував. З давніх часів і до наших днів не перестають чудуватися генію і працьовитості єгиптян, які звели ці титанічні споруди. Ніколи більше людські руки не переносили таких величезних каменів [50] і не споруджували з них — без допомоги різних будівельних машин! — таких грандіозних будов.

З давніх-давен люди зараховували єгипетські піраміди до семи славнозвісних чудес світу, і ще й досі археологи, які провадять розкопки на місці гробниць-хмарочосів, не перестають дивувати світ своїми відкриттями.

На лівому березі Нілу, біля міста Ель-Гіза, недалеко Каїра, височать над пустелею гігантські гробниці єгипетських царів. Серед них Хеопсова піраміда — найвища споруда давнини. Колись вона була заввишки 146 метрів, вища за Страсбурзький собор і собор святого Петра у Римі, найбільших будов.

Хеопсову піраміду спорудили чотири тисячі років тому за волею фараона Хуфу, якого греки називали Хеопсом.

Давньогрецький історик Геродот розповідає, що будували її сто тисяч чоловік протягом двадцяти років. На побудову піраміди мобілізовували не лише рабів, а майже всіх жителів Стародавнього Єгипту. Геродот повідомляє, що Хеопс закрив навіть храми і припинив офірування богам, аби всю силу народу обернути на побудову свого могильного пам'ятника.

Інші фараони теж змушували єгипетське населення будувати величезні гробниці. Змучений народ повстав.

Будівники пірамід викинули геть муції царів з деяких усипалень.

Фараони, що правили пізніше, вже не споруджували таких величезних гробниць. Піраміди ставали чимраз нижчі,