Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін

Американські фізіологи Т. Буллок і Р. Каулс провели 1952 року ретельні досліди. За сигнал, який сповіщав про те, що термолокатор змії виявив річ, вони обрали не реакцію зміїної голови, а зміну біострумів нерва, що обслуговує лицеву ямку.

Відомо, що всі процеси збудження в організмі тварин (і людини) супроводжуються електричними струмами, що виникають у м'язах і нервах. Їхня напруга невелика — звичайно соті частки вольта. Це так звані «біоструми-збудження». Біоструми не важко виявити за допомогою електровимірювальних приладів.

Т. Буллок і Р. Каулс наркотизували змій, ввівши їм певну дозу отрути кураре. Звільнивши від м'язів та інших тканин один з нервів, що розгалужується в мембрані лицевої ямки, вивели його назовні й затисли між контактами приладу, який вимірює біоструми. Потім лицеві ямки піддавали різним впливам: їх освітлювали (без інфрачервоних променів), підносили впритул занадто пахучі речовини, подразнювали сильним звуком, вібрацією, щипками. Нерв не реагував: біоструми не виникали.

Та варто було наблизити до зміїної голови нагріту річ — навіть просто людську руку (на відстані 30 сантиметрів), як нерв збуджувався — прилад фіксував біоструми.

Освітили ямки інфрачервоними променями — нерв збудився ще дужче. Найслабша реакція нерва проявлялася при опроміненні його інфрачервоними променями з хвилею завдовжки біля 0,001 міліметра. Збільшували довжину хвилі — дужчало збудження нерва. Найбільшу реакцію викликали інфрачервоні промені з найбільшою довжиною хвилі (0,01-0,015 міліметра), тобто ті промені, які несуть максимум теплової енергії, що її випромінює тіло теплокровних тварин.

З'ясувалося також, що термолокатори гримучих змій виявляють речі не тільки тепліші, але й навіть холодніші за навколишнє повітря. Важливо лише, щоб температура цієї речі була хоча б на кілька десятих часток градуса вища або нижча за навколишнє повітря.

Воронкоподібні отвори лицевих ямок спрямовані косо вперед. Тому зона дії термолокатора знаходиться перед зміїною головою. Вгору від горизонталі вона займає сектор у 45, а вниз — у 35 градусів. Праворуч і ліворуч від повздовжньої осі зміїного тіла поле дії термолокатора обмежене кутом у 10 градусів.

Фізичний принцип будови термолокаторів змій зовсім інший, аніж у кальмарів.

Найімовірніше, що кальмар сприймає тепло, яке випромінює об'єкт, термоскопічними очима шляхом фотохімічних реакцій. Тут, мабуть, відбуваються такі ж самі процеси, як на сітківці звичайного ока або на фотоплівці в момент експозиції. Поглинена органом енергія призводить до перекомбінації світлочутливих (у кальмарів — теплочутливих) молекул, які впливають на нерв, викликаючи у мозку уяву спостережуваного об'єкта.

Термолокатори змій діють інакше — за принципом своєрідного термоелемента.

На найтоншу мембрану, що розподіляє дві камери лицевої ямки, діють з різних боків дві різні температури. Внутрішня камера з'єднана із зовнішнім середовищем вузьким каналом, його вхідний отвір відкривається у протилежний бік від робочого поля локатора. Тому у внутрішній камері зберігається температура навколишнього повітря. (Індикатор нейтрального рівня!) Зовнішня камера широким отвором — тепловловлювачем — спрямовується в бік досліджуваного об'єкта. Теплові промені, які той випромінює, нагрівають передню стінку мембрани. За різницею температур на внутрішній і зовнішній поверхнях мембрани, що одночасно сприймаються нервами в мозку, і виникле відчуття речі, яка випромінює теплову енергію.

Крім ямкоголових змій, органи термолокації знайдено у пітонів і удавів (невеликі ямки на губах). Маленькі ямки, розташовані над ніздрями в африканської, перської та деяких інших видів гадюк, служать, очевидно, для тієї ж мети.

Цікаві спостереження здійснили за останні роки орнітологи. Людей давно хвилює питання: як орієнтуються птахи? Яке чуття вказує їм шлях до гнізда чи Б південні краї, на зимівлю?

Робили різні припущення. Недавно одержано факти, які переконливо свідчать, що птахи під час тривалих перельотів орієнтуються за сонцем. Найретельнішими дослідженнями цієї проблеми наука зобов'язана англійцю Д. Метьюзу та німцю Крамеру.

Ще здавна помічено, що в багатьох тварин добре розвинене чуття часу. Цей хронометр, фізіологічну природу якого ще треба вивчити, умовно названо «ендогенним лічильником часу». Інстинктивно зіставляючи його показання з висотою і положенням на небі сонця (або нічних світил), птахи знаходять правильний шлях. Припускають, що навігаційний орган (своєрідний «автопілот»!), який незалежно від свідомості птаха примушує його тримати потрібний напрямок, міститься в «гребінці» — дивному нарості всередині очного яблука. Цей дивовижний «прилад» спрацьовує дуже швидко: вже через 20–30 секунд попередньої орієнтації птахи лягають на правильний курс. Проведено такі досліди. В лабораторному залі багато днів тримали різних птахів. Приміщення було темне. Сонячне проміння туди не попадало. Замість сонця світила потужна лампа.

Вона рухалася в полі зору птахів по тій же самій орбіті і в ті ж самі години, як і справжнє сонце над ' дахом лабораторії. Згодом шлях руху лампи й години «сходу» та «заходу» змінили.

По тому, як птахи звикли до нового положення «сонця», їх завезли чимнайдалі і випустили на волю. Птахи почали вертатися додому, але обрали невірний курс — полетіли в бік того географічного пункту, де сонце переміщалося в небі по тій же самій орбіті і в ті ж самі години, до яких вони звикли в лабораторії. Коротше кажучи, введені в оману мистецтвом експериментаторів, птахи намагалися знайти домівку за помилковою «адресою»: адже шлях лампи в їхній темниці не відповідав дійсному пересуванню сонця над дахом лабораторії. А саме положення сонця над горизонтом в кожну годину світлої доби і є та несвідомо завчена адреса, за якою птахи знаходять шлях додому.

Серією інших дослідів експериментаторам вдалося порушити природжене чуття часу у шпаків, відвести, так би мовити, на шість годин назад їхні «кишенькові годинники». Шпаків привчили літати по корм у певне місце, біля лабораторії. Потім їх посадили в приміщення зі штучним сонцем. «Схід» і «захід» сонця почав запізнюватись на 6 годин (механіку, що керував пересувною лампою,