ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

Можливості для спілкування жорстоко обмежуються, коли всі кричать так голосно, і ти не можеш це зупинити. Коли було тихо, я пробував розмовляти зі співкамерниками, але 819-й весь час у Ямі, а 4325-й [Джим] — зануда, що не любить багато говорити. Під час прийомів їжі, коли з’являється нагода порозмовляти з усіма в’язнями про те, як опиратися наглядачам, розмови заборонені. Знаєте, це так, ніби енергія кумулюється всередині організму без можливості перерости в дію. Мене охопив відчай, коли інший в’язень сказав: «Я хочу отримати умовно-дострокове, не заважай. Хочеш скрутити собі в’язи — круто, а я не збираюся!»[87].

Дейвид не надав нам жодних «розвідданих» — які плани втечі чи де переховують ключі від наручників. Проте з його особистих роздумів очевидно, що потужний ситуаційний вплив на психіку в’язнів придушував групову самооборону проти утисків. Ув’язнені почали зосереджуватися на собі, егоїстично думаючи тільки про те, що допоможе їм вижити поодинці і якнайшвидше заробити умовно-дострокове звільнення.

ХТО НА НОВЕНЬКОГО?

Щоб поповнити поріділі ряди, ми допускаємо заміну — нового в’язня з номером 416. Цей новоприбулий незабаром зіграє важливу роль. Спочатку на відеозаписі ми бачимо його в кутку Двору. До в’язниці його завели з пакетом на голові, а потім Арнетт роздягнув його догола. Він дуже худий, «немов тріска», як говорила моя мама, — можна порахувати всі його ребра з триметрової відстані. Він виглядає жалюгідно і ще не зрозумів, що його чекає.

Арнетт повільно і систематично сприскує все його тіло нібито дезінфекційним порошком. Першого дня це робилося швидко, бо охорона мала обробити ним багато новоприбулих в’язнів. Тепер же через надмір часу Арнетт робить із цього спеціальний ритуал омивання. Він надягає 416-му сорочку через голову, прив’язує кайдани до щиколотки й натягує на голову панчохи. Вуаля! Новий в’язень готовий. На відміну від інших, які поступово, впродовж кількох днів, пристосовувалися до свавільної та агресивної поведінки охорони, 416-го штовхають у це божевілля стрімголов — нема часу на адаптацію.

Я був приголомшений процедурою арешту. Я цього не очікував, як інші учасники експерименту. Зателефонувала секретарка і сказала принести документи в приймальню факультету психології до полудня. Я дуже стішився, що отримав роботу, такий шанс. [Пам’ятаєте, цих добровольців запрошували на двотижневу оплачувану роботу.] Поки я чекав, до мене підійшов охоронець, і щойно я назвався, він одразу одягнув на мене наручники, накинув паперовий мішок на голову, повів сходами вниз і наказав чекати з приставленими до стіни руками. Я й гадки не мав, що відбувається. Я погодився на приниження, але все було набагато гірше, ніж я очікував.

Я не був готовим, що одразу після приходу мене роздягнуть, обсипатимуть чимось від вошей і битимуть кийком по ногах.

Я вирішив, що триматимуся психічно якнайдалі від наглядачів, не так, як інші в’язні, що грали в ці соціальні ігри. Я пообіцяв собі, що зроблю все можливе, аби витримати, проте з часом забув, чому сюди потрапив. Я прийшов сюди з думкою, що заробляю гроші. Та раптом я став 416-м — надзвичайно пригніченим і засмученим в’язнем[88].

«Amazing Grace»[89]. Сарказм.

Новий в’язень прибуває саме вчасно, щоб почути, як Арнетт диктує ув’язненим листи, які ті мусять відправити своїм потенційним відвідувачам на наступному побаченні. Охоронець зачитує текст, а вони записують його на тюремному бланку. Потім він просить кожного з них зачитати вголос написане. Усі листи написано однаково, як і диктували:

Люба мамо!

Я прекрасно проводжу час. Їжа чудова, безліч розваг та ігор.

Наглядачі ставляться до мене дуже добре. Усі вони — крутезні хлопці і сподобалися б тобі, мамо. Немає потреби провідувати мене, тут ніби на сьомому небі. І додайте внизу ім’я, яке дістали від мами, яким би воно не було.

Щиро, твій любий син

Охоронець Маркус збирає листи, які пізніше вишлють, звісно, спершу все перечитавши в пошуках забороненої інформації чи скарг. Ув’язнені миряться з такою нісенітницею, бо побачення стали надзвичайно важливими для них, хоч вони не бачили родичів і друзів якихось кілька днів. Такий зв’язок із зовнішнім світом потрібно оберігати, він стає гарантією, що окрім підвалу, на світі ще щось існує.

Поломка дверного замка в камері №1 завдає нових клопотів. Розумник 5704-й, який раніше безсоромно стрельнув цигарку у священика, і далі відкриває двері, демонструючи, що може вільно входити і виходити будь-коли. Охоронець Арнетт, і бровою не повівши, впевнено й спокійно зв’язує мотузкою двері першої та другої камер. Вузли заплутує так методично, неначе старається отримати бойскаутську відзнаку. Він насвистує вальс «Блакитний Дунай» — що ближче до завершення, то голосніше. Тепер в’язні не зможуть самі вийти з обох камер. У полі зору з’являється Джон Лендрі й кийком перевіряє натяг линв. Обидва охоронці схвально всміхаються один одному — добра робота. Тепер ніхто з цих камер не вийде і не ввійде до них, доки охоронці не придумають, як закріпити замок, найімовірніше збитий 5704-м.

«Ніяких цигарок, 5704-й, допоки двері камер заблоковано. Якщо виберешся, сидітимеш у карцері».

Річ (1037) загрозливо волає з камери №2: «У мене є зброя!».

Арнетт відрубає його: «Немає в тебе ніякої зброї. От якщо ми зараз відкриємо камеру».

Хтось кричить: «У нього голка!».

«Не пощастило. Доведеться конфіскувати заборонений предмет і відповідно покарати порушника». Лендрі грюкає кийком у двері, демонструючи, хто тут господар. Арнетт також ударяє по ґратах, майже розбиваючи руки одного з в’язнів, який ледве встигає відстрибнути. Далі, як і під час бунту другого дня, Лендрі починає поливати камеру №2 вуглекислим газом з вогнегасника. Лендрі й Маркус проштовхують кийки крізь ґрати вглиб камери, аби втримати в’язнів подалі від дверей, проте одному із в’язнів вдається вкрасти кийок. Усі вони починають глузувати з охоронців. Тепер, коли у арештантів є зброя, може розгулятися новий бунт.

Арнетт не втрачає самоконтролю, і після короткої наради охоронці вирішують узяти замок із вільної кімнати і встановити його на дверях камери №1. «Чуваки, це вам нічого не дасть. Ви програєте — це просто питання часу», — терпляче звертається Арнетт до в’язнів.

Зрештою гору знову беруть охоронці: наводять лад в обох камерах і волочать великого поганця 5704-го назад у карцер. Тепер йому цього не спускають і зв’язують спершу руки й ноги знятим із дверей шнуром.

Через повстання всіх позбавляють привілею обіду. Для новенького 416-го це погано. Він випив лише горнятко кави й з’їв тістечко