Нарис історії України. Том 2 - Дмитро Іванович Дорошенко

доки не знайдено явних доказів, дуже тяжко. В усякому разі справа Петрика свідчить за живучість української самостійницької традиції й політичної концепції союзу з татарами проти Москви серед козацької старшини. Проф Оглоблин на підставі деяких міркувань допускає навіть співпрацю Петрика в пізніші часи з Орликом і в конституції Орлика 1710 року вбачає деякі сліди Петрикового договору з Кримом 1692 р.

Тільки що вляглося хвилювання, викликане справою Петрика, як увага козацтва й народніх мас була відтягнута в бік боротьби з турками й татарами, боротьби, яку розпочала наново Москва за опанування доступу до Чорного й Азовського моря і в якій Україна мусіла взяти як найближчу участь. Ця боротьба захопила й Запорожжя та на якийсь час вгамувала його опозиційний настрій. Цар Петро склав плян кампанії на два фронти: з одного боку мали бути ведені операції на долішньому Доні, щоб узяти турецьку кріпость Азов і відкрити вихід до Азовського моря; з другого — мала провадитися військова акція на долішньому Дніпрі, щоб пробитися до Чорного моря. Мета цієї боротьби була зрозуміла українському народові, вона лежала в площі його життьових інтересів, і тому українська козаччина взяла в ній участь охоче й виявила в ній велике завзяття. В 1695 р. цар відбув свою першу облогу Азова, яка скінчилася для нього невдачею. Зате сполучена московсько-українська армія, яка оперувала під проводом Мазепи й боярина Шереметева на долішньому Дніпрі, взяла турецьку кріпость Кизикермень і цілий ряд турецьких фортів, зруйнувала їх і тільки в одному, в Таванську, була залишена українська залога з гетьманських і запорозьких козаків. На самому початку 1696 року татари разом із Петриком зробили наскок на лівобережну Україну й прорвалися аж до Гадяча, але Мазепа вжив енергійних заходів, і скоро татари були прогнані.

В 1696 р. відбувся другий похід і облога Азова. Цар Петро побудував на річці Дону біля Вороніжа цілу флотилію, спустився з нею до Азова й тут, після завзятих боїв, піддержаний 15-тисячним українським корпусом полковника Лизогуба, здобув міцну Азовську фортецю. Українські війська, як признався сам Петро, відіграли в здобутті Азова рішальну ролю.

Кампанія тяглася ще чотири роки. Одним із видатніших її епізодів була геройська оборона Таванська й Кизикерменя, де кілька тисяч гетьманських козаків три місяці відбивалися від цілої турецько-татарської армії з могутньою артилерією й нанесли ворогові великі втрати, аж поки надійшли на визвіл головні гетьманські сили. За цю облогу українці втратили 205 людей, а турки й татари коло 7000. Запорожці на своїх чайках випливали в море й плюндрували кримські береги. Одначе союзники ніяк не могли нанести туркам і татарам рішучого удару, війна затягалась, і Україна, засобами якої головно провадилася боротьба, щораз більше відчувала на собі її тягар. Ситуація погіршувалася через неврожай, який майже кожного літа навідував Україну при кінці XVII стол. Тимчасом Австрія заключила з Туреччиною сепаратний мир у Карловцях. Слідом за нею заключила сепаратний мир і Польща, виговоривши собі поворот Камянця-Подільського. Тоді цар Петро, залишений своїми союзниками, розпочав із кінцем 1699 року й собі переговори з турками й нарешті 30 липня 1700 року заключив із нею в Царгороді перемиря на 30 літ. Туреччина уступила Москві Азов із цілим північним побережжям Азовського моря. Обидві сторони зобовязувалися не будувати ніяких укріплень на долішньому Дніпрі й зруйнувати ті фортеці, які були вже там побудовані. Таванськ і Кизикермень були евакуовані українським і московським військом і їх мури зруйновані. Царгородський мир відкрив для України частинний доступ до Чорноморського й Азовського побережжя, такий важний для її економічних інтересів. Але цей результат уже не задовольняв царя Петра, який мріяв про безпосередній доступ до Европи через море Балтійське. Щоб здобути його, він підготовляв боротьбу з Швецією, і в цю боротьбу втягнув силоміць і Україну, дарма, що її інтереси не були тут безпосередньо зачеплені. Ця боротьба мала фатальні наслідки для української козацької держави.

Література до розділу 5

Н. Костомаровъ, Руина, “Собраніе сочиненій” кн. VI (т. 15), Петербургъ 1905, український переклад: т. 16 “Руської Історичної Бібліотеки, Тернопіль 1894.

С. Соловьевъ, Исторія Россіи, т. XIV.

В. Антоновичъ, ПослЂднія времена козачества на правой сторонЂ ДнЂпра, “Архивы Юго-Западной Россіи”, ч. III, т. 2, Київ 1868; український переклад у т. 18 “Руської Іст. Бібліотеки”, Львів 1895.

С. Терновскій, ИзслЂдованіе о подчиненіи кіевской митрополіи московскому патріархату, “Архивъ Юго-Западной Россіи”, ч. І, т. 5, Київ 1872.

А. Востоковъ, Къ исторіи перваго крымскаго похода, “Кіевская Старина”, 1886, кн. II, його ж: Судъ и казнь Григорія Самойловича, там же, 1809. кн. І.

Про Мазепу до початку Північної війни:

Н. Костомаровъ, Мазепа й мазепинцы, “Собраніе сочиненій”, кн. VI (т. 16), Петербургъ 1905; український переклад тт. 17-18 “Руської Істор. Б-ки”, Львів 1894-95.

Ф. Уманецъ, Гетманъ Мазепа, Петербургъ 1897.

А. Лазаревскій, ЗамЂтки о МазепЂ, “Кіевская Старина”, 1898, кн. З, 5 і 6.

С. Соловьевь, Исторія Россіи, т. XIV і XV.

Д. Эварницкій, Исторія запорожскихъ козаковъ, т. III Петербургъ 1897.

А. Востоковъ, Посольство Шакловитаго къ МазепЂ въ 1688 r., “Кіевская Старина”, 1890, кн. 5.

Ол. Оглоблин, Договір Петрика з Кримом 1692 p., “Ювілейний збірник в честь Д. Багалія”, Київ 1927; його ж: Мазепа і Петрик, “Записки Істор.-Філолог. Відділу Укр. Академії Наук”, т. XXIII, Київ 1928; ці статті разом із іншими про Петрика передруковано під спільним титулом: “Петрик, ханський гетьман України” в збірнику “Студії з Криму” І — IX, Київ 1930.

Розділ 6

...

Українська козацька держава другої половини XVII століття. Її територія й устрій. Гетьман. Козацька рада. Старшина. Військо. Фінанси. Торговля. Суспільні верстви й їх взаємні відносини. Запорожжя. Просвіта й культура.

Говорячи про козацьку українську державу XVII віку, яка утворилася внаслідок повстання Богдана Хмельницького, про її межі, устрій і державно-правне становище, треба мати на увазі, що за досить короткий час, за яких 30 років (від початку повстання Хмельницького 1648 року й до упадку Дорошенка в 1676 р.) ця держава перейшла ріжні фази й по остаточному замиренні Москви й Польщі, які поділили між собою українську територію, виглядала вже далеко не так, як за Богдана Хмельницького. В своїх договорах із Польщею, Зборівському 1649 р. й Білоцерківському 1652 р., Б. Хмельницький, одержуючи для козацької України автономію, діставав територію трьох польських воєвідств: Київського, Брацлавського й Чернігівського, що означало цілу сучасну Чернігівщину й Полтавщину на лівому березі, цілу Київщину, східне Поділля й частину Волині на правому. Погранична лінія від Польщі